Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз». Краткое содержание книги:
— Сестра Беккі дозволила пройти туди всім, — повідомив він. — Я їй сказав, що ви знаєте древнед'харіанський. Якщо вона запитає, підтвердіть це, добре?
— Який-який? — Перепитала Паша. — Уоррен, ти що, хочеш, щоб я збрехала сестрі?
— Та вона не запитає. — Уоррен зніяковіло відвернувся. — Я вже сам збрехав, Паша. Тобі брехати не доведеться.
— Уоррен, ти ж знаєш, що вони зроблять, якщо зловлять тебе на брехні! стривожилася вона.
Він змусив себе посміхнутися.
— Знаю.
— І що вони роблять? — Підозріло запитав Річард.
Уоррен нетерпляче махнув рукою:
— Не важливо. Ходімо зі мною.
Вони довго йшли темними коридорами, поки не вперлися в кам'яну стіну.
Уоррен натиснув рукою на металеву пластину, і потайні двері відчинилися.
Річард побачив невелику кімнату. Посередині стояв стіл, а позаду тягнулися стелажі, заставлені книгами.
Чотири масляні лампи більш-менш освітлювали підземелля. Уоррен натиснув на пластину з іншого боку, і потайні двері зачинилися, відокремивши їх від зовнішнього світу. Він запропонував гостям стільці, а сам підійшов до стелажу, дістав з полиці книгу в шкіряній палітурці і дбайливо поклав її на стіл.
— Будь ласка, не торкайся до неї, — сказав він Річарду. — Ця книга — дуже давня і дуже стара. Останнім часом її читали частіше звичайного. Дозволь мені самому перевертати сторінки.
— А хто її читав? — Тут же поцікавився Річард.
— Абатиса. — Уоррен ледь помітно посміхнувся. — Коли вона приходить сюди, то попереду йдуть двоє великих вартових. Вони велять усім піти звідси, щоб абатиса могла працювати на самоті і щоб ніхто не знав, що вона читає.
— Великі вартові? — Перепитала Паша. — Ти про тих двох сестер в її приймальні?
— Так, про сестер Юлію та Фінеллу.
— Бачили ми їх сьогодні, — посміхнувся Річард. — Вони мені особливо великими не здалися.
Уоррен знизив голос.
— Якщо ти зможеш коли-небудь їх розлютити, то переконаєшся, що ти не правий.
— Але раз звідси всіх виганяють, звідки тоді ти знаєш, яку книгу читає абатиса? — Запитав Річард.
— Знаю, — посміхнувся Уоррен. — Останнім часом вона завжди працює тут. А я живу з цими книгами. Я завжди можу визначити, чи торкався їх хтось ще.
Бачиш сліди від пальців на курній обкладинці? Це не мої, це абатиси.
Він дбайливо відкрив древню книгу і став повільно перевертати пожовклі сторінки. Річард не розумів написаних там слів. На одній сторінці його увагу привернув малюнок. Щось дуже знайоме, але що? Він ніяк не міг пригадати, де він це бачив. Перевернувши ще кілька сторінок, Уоррен зупинився.
— Ось пророцтво, про яке ти говорив. Це — оригінал, написаний рукою самого пророка. Тільки кілька людей бачили цю книгу. Ти розумієш подревне'харіанськи?
— Ні. Для мене це повна тарабарщина, — відповів Річард. — Ти казав, що про ці слова до сих пір йде суперечка?
— Так! Це дуже давнє пророцтво, йому не менше років, ніж Палацу, а може, й більше. Книга написана на древнєд'харіанській. У цій кімнаті взагалі всі книги на древнєд'харіанській.
Річард кивнув:
— Тому інші читають пророцтва тільки в перекладах, а наскільки всі ці переклади точні, судити не можна.
— Саме! — Вигукнув Уоррен. — Так-так, ти вірно зрозумів, у чому тут справа.
Багато хто не розуміє цього. Вони чомусь вважають, що на різних мовах слова мають одні й ті ж, певні, значення. Вони складають до перекладів великі тлумачення, які відображають їх точку зору на значення слів. Але хто знає, наскільки вірно слова чужої мови передають сенс пророцтва?
— І при цьому залишають без уваги різні значення одних і тих же слів, продовжив Річард. — Вони переводять тільки одне значення.
— Вірно! — Ще більше зрадів Уоррен. — Ти розумієш і це. Тому-то вони і сперечаються про сенс різних перекладів, намагаючись знайти одне правильне розуміння. Але це — древнед'харіанська мова, а вона…
Річард вже не слухав Уоррена. Він як заворожений дивився на книжкову сторінку. Немовби слова незнайомої мови притягли його. Немов хтось нашіптував йому ці слова. Він ніколи не читав їх раніше, але чомусь ця мова здалася йому давно знайомою, хоча і забутою. Він раптом вказав на одну з фраз.
— Ось тут, — прошепотів він, як уві сні. Здавалося, стрічки ожили. Літери ставали все виразніше й виразніше. І знову перед його уявним поглядом виник Меч Істини.
Уоррен зблід і відірвався від книги.
— Драука, — прошепотів він. — Саме це слово — в центрі суперечки. Фуеро Грісса ост драука — «Несучий смерть».