Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз». Краткое содержание книги:
— Спасибі, Уоррен. Приблизно так я і думав. Послухай, мені потрібна твоя допомога в одній справі.
— Чим можу бути корисний? — Запитав Уоррен, ще схвильований своєю розповіддю.
— Я хочу попросити тебе: раз в книзі, як ти кажеш, мова йде про мене, вивчи все, що має до мене відношення. Ще мене цікавлять Вежі Згуби і Долина заблукалих. Крім того, мені треба знати все про завісу, яка відділяє Підземний світ від світу живих. У цій книзі кількома сторінками раніше був один малюнок. Щось на зразок сльозинки. Ти не знаєш, що це таке?
Уоррен перевернув кілька сторінок.
— Ось цей?
— Так. — Річард згадав, що бачив цю прикрасу на шиї Рейчел, коли вони з Чейзом привиділися йому в Долині заблукалих. Його серце прискорено забилося. Здається, я вже бачив щось подібне.
Уоррен здивовано подивився на нього.
— Але ж це Камінь Сліз! Як ти міг його бачити?
— Що за Камінь Сліз?
— Ну, мені треба ще почитати, але, здається, це має відношення до перекладу, про який ти говорив, якщо слово «драука» означає Підземний світ.
— Уоррен! Мені треба знати все про цей камінь і про народ, який колись жив в Долині заблукалих, — про народ бака-бан-мана, що значить «не мають господаря».
І ще про те, кого вони кличуть Кахарін.
— Але це — дуже велика робота…
— Ти можеш допомогти мені, Уоррен? — Знову запитав Річард.
— У мене є одне прохання, — тихо сказав Уоррен. — Я нікуди не виходжу з Палацу. Так, я люблю працювати з книгами, але люди помиляються, вважаючи, що мене більше нічого не цікавить. Я хотів би побачити землю навколо Палацу — пагорби, луки, ліси. Просто я боюся відкритих просторів. Ось чому я завжди сиджу тут. Але мені самому набридло жити, як кроту. Не міг би ти показати мені тутешні краї? Мені здається, ти людина бувала, і з тобою мені буде спокійно.
Річард доброзичливо посміхнувся:
— Ти потрапив в точку, Уоррен. Я ж був раніше лісовим провідником. Я і сам ще не дуже знайомий з тутешніми місцями, але в самий найближчий час збираюся як слід вивчити їх. Мені буде дуже приємно супроводжувати тебе. Це нагадає мені старі добрі часи.
Уоррен зрадів:
— Спасибі, Річард. Я б із задоволенням побродив навколо Палацу. До роботи, про яку ти просив, я приступлю прямо зараз. Правда, сестри Світла дають мені доручення, тому для твоєї справи мені доведеться викроїти трохи часу. І боюся, часу буде потрібно чимало. Адже тут тисячі томів, це займе не один місяць.
— Знаєш, Уоррен, може, це буде найбільш потрібне дослідження в твоєму житті. Чи не піде справа швидше, якщо почати з книг, які вивчала абатиса?
— А ти казав, що не вмієш відгадувати загадки. — Уоррен лукаво посміхнувся. Потім він запитав уже серйозно:
— Але навіщо тобі все це?
Дивлячись йому прямо в очі, Річард відповів:
— Я — Фуеро Грісса ост драука. Я знаю, що це означає.
Уоррен схопив його за рукав.
— Знаєш? Тобі відомий точний переклад? Ти розкажеш мені?
— Якщо пообіцяєш нікому про це не розповідати. — Уоррен з готовністю закивав. — Ніхто не міг зрозуміти, який з трьох перекладів вірний, тому що вони всі хотіли зупинитися на одному і упускали з вигляду ціле. Всі три переклади точні, Уоррен!
— Як це? — Прошепотів юнак.
— Цим мечем я вбивав людей, — сказав Річард. — Я приносив смерть. І ось тобі перше значення слова «драука». Коли мені потрібно було впоратися з надзвичайно важкою справою, наприклад, вбити мрісвіза, за допомогою магії меча я закликав духи померлих, тих, кому раніше належав меч. Ось тобі друге значення слова «драука». Нарешті, у мене є підстави вважати, що я якимось чином пошкодив завісу, що дозволило посланцям світу мертвих проникнути у світ живих. І ось тобі третє значення слова «драука». Уоррен ахнув.
— Дуже важливо, — продовжував Річард, — щоб ти знайшов потрібні мені відомості.
Боюся, у мене не так вже й багато часу. Уоррен кивнув:
— Я постараюся. Але чи не занадто ти віриш у мене?
— Я вірю в людину, якій вдалося пошкодити ногу Джедідії.
— Але я нічого йому не робив! Джедідія — могутній чарівник. Хто я, щоб змагатися з ним? — Ну звичайно, Уоррен! Тільки от знаєш, у тебе на плечі попіл від килима.
Уоррен почав гарячково обтрушувати плече.
— Але тут немає попелу! Я тут нічого не бачу!
— Тоді навіщо обтрушуєшся?
— Ну, я… Я тільки… Річард поплескав його по спині.
— Не турбуйся, Уоррен. Я вірю у справедливість. По-моєму, Джедідія отримав по заслугах. Я нікому цього не скажу. Ти ж нікому не говори про те, що я сьогодні повідомив тобі.