Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
За тридцять років свого володарювання Сталін не вигадав нічого. Він тільки здійснював програму, від якої Ленін відмовився на користь НЕПу, і захищав її методами, що їх винайшли і вдосконалили інквізитори протягом цілої тисячі років.
В програмі було записано, що не слід розокремлювати владу на законодавчу, виконавчу і судову. Бо ще Монтеск’є зауважував, що розокремлення — це інструмент обмеження влади. Сталін створив міф про бога-вождя Леніна, наділив його найвищою мудрістю влади, щоб згодом привласнити собі виключне право на цю мудрість, щоразу посилаючись на Леніна і освячуючи кожен свій крок цитатами з вождя.
В програмі говорилося про необхідність особливої армії, Сталін створив власну інквізиторську гвардію — Органи. Програма передбачала забирати частину прибутків од всіх державних підприємств на користь держави, Сталін зробив державною власністю все: землю, надра, заводи і фабрики, навіть людську працю. За це милостиво обіцяно як найвищу милість згори: безкоштовне навчання і лікування, що давало центру необмежені можливості за рахунок народу плодити цілі легіони привілейованих членів Організації, якою Сталін маскувався так само вміло, як Леніном і соціалізмом.
Ідею соціалізму Маркс запозичив у Христа. Свобода, братерство, рівність для всіх — хіба це не прекрасно? На превеликий жаль, усі революції показали, що рівність можлива тільки в бідності, бо не бідні підносяться до рівня багатих, а багатих стягують униз і зрівнюють з бідними. Забутий російський філософ Федоров сказав: «Из завистливой бедности не может произойти братства, а только вражда и ненависть».
Та навіть Маркс це знав, і в чернетках до «Святого сімейства» зазначав, що перша фаза комунізму може мати дві форми: демократичну і деспотичну. Він писав: «Коммунизм хочет насильственным образом устранить таланты и т. д. Всеобщая, ставшая силой, зависть, есть лишь прикрытая форма того, как утверждает себя и как удовлетворяет себя алчность. Грубый коммунизм есть лишь завершенная форма зтой зависти, зтой жажды нивелирования, установлення некоторого равенства для всех коммунистов».
Ці слова Маркса були надруковані вперше і востаннє в першому томі творів Маркса-Енгельса, які стали виходити в 1929 році. Згодом Сталін знищив усю редакцію, але слова Маркса про «грубий комунізм» напевне запам’ятав, бо все життя будував саме таке царство убогості й ворожнечі.
Організацію він успадкував після Леніна. Але в Леніна це були тисячі однодумців, полум’яних революціонерів, видатних особистостей. Сталін, знищивши ленінську гвардію, створив практично нову Організацію, свою власну, де змішано було здібності й ницість, фанатиків і негідників, де нищилася воля і особистість, де панує залізна ієрархія, звана «демократичним централізмом», де страх могутніший за віру, а вірність і відданість вождю вважалися найвищими заслугами.
Вождь вигадав свій власний соціалізм, возвеличив його майже до релігійної ідеї, а тоді став захищати цю вигадану релігію від вигаданих ворогів, що нібито заважали йому будувати царство боже на землі. Мертвому Леніну він спорудив Мавзолей — цю дивовижну суміш християнства і язичництва, яка давала змогу поруч з мертвим богом стати богові живому. Так народився живий ідол — Сталін. На догоду міфологізації «зримих рис» комунізму в напівжебрацькій країні возводилися клуби й палаци культури — собори, станції Московського метро — собори, московські висотні будівлі — піраміди, весь цей «ампир во время чумы». На вулицях — фасади, ансамблі, монументи, паради, а вдома — убогість, нужденність, люди в загальних квартирах, як худоба в хлівах.
Яка прекрасна нагода звинуватити у всіх незгодах ворогів народу! В «Короткій біографії» Сталін написав про себе: «С гениальной проницательностью разгадывал товарищ Сталин планы врага и отражал их».