Тисячолітній Миколай

Олексій Григорович досить скептично ставився до змін, які можуть прийти згори:

— Такі зміни схожі на сорти, виведеш мічурінським способом: рано чи пізно все повертаєтся в первісний стан. Я не вірю так званим соратникам. Вчора вони згуртовувалися довкола Сталіна, сьогодні згуртовуються між собою, щоб не поступитися владою і не впустити в своє середовище нікого стороннього… Хто тільки руйнував, уже не здатен творити і не дозволить робити це іншим. Давайте поглянемо, що зруйнували соратники під проводомсвого вождя. Сарданапал і Валтасар!

Він став викладати мені свої думки, як завжди імпульсивно, непослідовно й непогамовно — для гострішого сприйняття, щоб збити з пантелику всіх байдужих і отупілих, розбудити сонних і, може, навіть воскресити вмираючих. Сила слова! Слово дволике, як римський бог Янус. З одного боку воно пусте й безвартїсне, з іншого — всемогутнє, спроможне потрясати не тільки душі, а й цілі світи. Професорові слова були тривожні, похмурі й трагічні.

Поруйновано все: держава, родина, людські душі, основи народного життя. Все замінено вірою в ідеали, а для дотримання вірності цим ідеалам створено Організацію, яку поставлено в центр життя всієї країни. Ідея залізного централізму — це ідея не державна, а суто релігійна. Як відомо, в Сталіна була семінарська освіта, цим пояснюється багато чого в його поведінці. З семінарії Сталін виніс обскурантизм і лицемірство, щоденний дріб’язковий контроль, взаємні доноси, хитрощі, грубіянство, догматизм, нетерпимість, примітивний стиль катехизиса (запитання — відповіді), розрахований на примітивні уми, абсолютний брак почуття гумору, адже бог ніколи не сміється, він тільки супиться і невтомно карає за гріхи. Сталін ніколи не був генієм. Примітивний, обмежений розум. Семінарське виховання привчило його неухильно дотримуватися догматів, а прищеплювана змалку віра в непогрішимість верховної істоти — бога посіяла в чорній душі Сосо отруйне насіння, з якого згодом проросло велетенське людожерське дерево. У всіх давніх вір і релігій уже були свої слуги й захисники, там не було чого робити молодому марнославному грузину. Він вибрав нову віру — марксизм. Як майже всі теорії про перебудову світу, марксизм поділяв людей на адептів і супротивників, і в цьому поділі не було нічого неприродного, та коли марксисти захопили владу в одній з найбільших держав світу, ситуація докорінно змінилася. Євангельське «хто не з нами, той проти нас» набуло зловісного звучання. З свободою мислі було покінчено вже того дня, коли матроси розігнали в Петрограді Установчі збори. Неминуче мав запанувати головний постулат інквізиції: ще до сотворіння світу бог наперед визначив одних до спасіння, інших — на вічну погибель. Тому існує орден святих, який покликаний боротися з тьмами гріховних. Безодня між святими і приреченими — вічна й нездоланна, вона не лишає місця для милосердя, співчуття і допомоги грішникові — лишається тільки ненависть до гріха і його носія. Інквізиція з’явилася не одразу. Ні Христос, ні апостоли не розпинали людей — розпинали їх самих. Потрібні були цілі віки, щоб виробити догмати, тоді з’явилися добровільні захисники цих догматів, запалали вогнища, звані «аутодафе» від слів «auto da fe» — «акт віри», отже переслідується і жорстоко карається не вірність перед догматами, оберігається не стратегія, яка не лякається ніяких загроз, а тактика, бо це програма дій, а дія завжди викликає протидію. Ясна річ, Сталін з його примітивним розумом не міг вигадати ні великої ідеї, ні тактики для здійснення цієї ідеї. Все життя він виконував створену ще в перші пореволюційні роки Леніним програму партії, бо саме ця програма лягала в його обмежену жорстоку душу і тільки така програма давала змогу ввібгати всю величезну державу, всі її народи в катівське догматичне ложе, де немає ні милості, ні добра, ні надій на послаблення.