Кабульський книгар

Кілька жінок стали відомими під час засідань законодавчого органу Лоя-Джирга в червні 2002 року. Найвідвертіші були висміяні чоловіками в тюрбанах, але вони не здавалися. Одна з них, під загальне шикання, вимагала, щоб Міністром оборони призначили жінку. «У Франції так», — наполягала вона.

Але для мас мало що змінилося. У родинах традиція — це все: усе вирішують чоловіки. Зовсім невелика кількість жінок у Кабулі, хто відкинув паранджу в першу весну після падіння Талібану, а ще менше тих, хто знає, що їхні праматері, афганські жінки минулого століття не знали, що таке паранджа. Так, її носили впродовж століть, але зовсім незначна частина жіночого населення. Паранджу заново ввели у вжиток під час правління Хабібулли в 1901–1919 роках. Він видав указ, що дві сотні жінок із його гарему повинні носити її, щоб виходячи за ворота палацу, не приваблювати інших чоловіків своїми милими обличчями. Їхні накидки були з шовку та з вишуканою вишивкою, а принцеси Хабібули носили паранджі вишиті золотом. Вона була предметом одягу вищого класу, закриваючи жінок від очей мас. У п’ятдесяті роки її носіння стало поширеним, але лише серед заможних.

Приховування жінок під паранджею мало своїх опонентів. У 1959 році принц Дауд шокував населення, коли його дружина під час національного свята з’явилася на людях без паранджі. Він переконав свого брата, щоб його дружина зробила те саме, а також він попросив міністрів викинути паранджі своїх дружин. Уже наступного дня жінки на кабульських вулицях ходили в довгих плащах, темних окулярах і невеликих капелюшках — ті, хто до цього ходили загорнені з голови до п’ят. Паранджа вийшла з вищого класу і вищий клас її скасував. Цей предмет одягу став тепер відзнакою статусу в бідних. Багатьом служанкам і покоївкам діставалися тепер шовкові паранджі своїх працедавців. Відпочатку тільки правлячий етнос пуштунів вимагав носіння паранджі від своїх жінок, але потім і інші етнічні групи перебрали цей звичай. Принц Дауд хотів повністю звільнити країну від парандж. У 1961 році був прийнятий закон, що забороняв державним службовцям носити паранджу. Їх заохочували носити одяг західного стилю. Добитися виконання законів зайняло багато років і наприкінці 1970-х в Кабулі вже було важко зустріти вчительку або секретарку, що не носила б спідницю та блузку. Чоловіки одягали костюми. Однак, «нетрадиційно одягнені» жінки ризикували отримати від фундаменталістів кулю в ногу або кислоту в обличчя. Коли вибухнула громадянська війна й почало діяти ісламське законодавство, усе більше й більше жінок стали покривали себе. Коли прийшли таліби, з кабульських вулиць зникли всі жіночі обличчя.