Женоненависник

Вже два тижні не можу знайти часу, щоб написати тобі, Нермін! Напевно, ти цю мовчанку драматизуєш, думаєш собі: «Таки вона поступилася цьому Гомункулусу! Як нація, чия армія зазнала поразки, соромиться робити офіційні заяви, так і вона, напевно, соромиться мені писати». Яка наївність! Ти ще не знаєш Сару! Не пройде й місяця, як я завдам чудовиську такої поразки, яку в газетах прийнято називати «повним розгромом», і з тріумфом повернуся до Стамбула. Власне кажучи, в кінці цього місяця мушу-таки нарешті повернутися в Стамбул. Десь тижнів через три мама приїде з Ерзурума.

Ага, ось що я тобі хотіла розповісти! Пам’ятаєш, коли ми жили на віллі в Бейлербеї, я фліртувала з таким собі Керімом? Такий повновидий хлопець з біло-рум’яними, мов яблука з Амасьї,[32] щічками. Він, бідолашний, на заняттях замість конспектів писав мені довжелезні листи, і його залишили на другий рік. Так ось, цього самого Керім-бея — тепер блискучого штабного офіцера, майора — якимось чином звела доля в Ерзурумі з моїм батьком. Він мене посватав, вони там про все домовились. Зараз він разом з моєю мамою їде до Стамбула, гостюватиме в нас. Очевидно, цієї зими на нас чекають кілька веселих місяців.

Я десь років півтора тому несподівано здибалася з Керім-беєм на Таксімі.[33] Очевидно, він все ще був під враженням від тієї пригоди, бо його щоки, точніше, яблука, то блідли, то вкривалися рум’янцем. Він раз по раз затинався. Ми з ним поспілкувалися хвилин десять прямо там, стоячи на площі. Я розпитала в нього про дружину, про дітей. Він розповів, що років сім-вісім тому одружився, але через дев’ять місяців дружина померла від тифу. Звісно, про те саме він розпитував і мене. Коди почув, що я ще не була замужем, він мало не знепритомнів. У майора миттю визрів план одруження. Якби ми ще п’ять хвилин побесідували, то, мабуть, прямо там і почали б торгуватися. Але я, вигадавши якийсь привід, негайно попрощалася.

Людину не змінюють ні роки, ні освіта, Нермін.

Ми як були тоді легковажними, божевільними дівчиськами, так ними й залишились, а Керім-бей залишився таким самим цнотливим та запальним курсантом, як і тоді.

Менше з тим, у нас ще буде вдосталь часу поговорити про Керім-бея. Повернімося до Гомункулуса.

Перш за все відзвітуюся, чому пропустила вже кілька поштових днів, так і не відправивши тобі листа. Завтра весілля Весіме. З одного боку, через передвесільні клопоти, з іншого — через перипетії нашої війни з Гомункулусом, я не мала навіть вільних півгодинки, аби сісти й написати тобі листа, Нермін.

Всі приготування завершено. Завтра весілля. Напевно, буде весело, побачимо багато надзвичайного.

Я тобі вже писала: тут, як і скрізь, точиться невпинна боротьба між старим і новим життям. Повсякчас виникають сутички між літніми й молоддю. В залежності від обставин, інколи перемагають прихильники старого, а інколи — причому частіше — прихильники нового. Завтра весілля — день перемир’я, коли всі мають розважатися, всім має бути добре.

Ось дядько з дядиною й вигадали спосіб догодити обом сторонам: вдень буде традиційна турецька церемонія для літніх гостей та місцевої знаті. Весіме, як у старі часи, вдягне весільне вбрання, фату. Її введуть у дім нареченого, підпережуть червоним поясом, кидатимуть гроші, читатимуть молитви... Ще бозна-що... Коротко кажучи, на нас чекає пафосна історична комедія... У нас навіть була ідея під час цієї частини весілля вбратися селянами.