Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Так чинити, щоправда, було необачно. Це вже було друге коло на маршруті Чрномерець — Дубець, і хоча він періодично виходив, змінюючи трамваї, зараз йому здавалося, що він нерозсудливо зайшов у ту саму одинадцятку, на ласку і неласку того самого водія. Вони інколи могли доймати запитаннями. Він запанікував. Став підозрілим самому собі. Сповз донизу на сидінні ще на декілька сантиметрів і такий зменшений відчув себе захищеним від погляду водія.
Паніка спласла, бо він здогадався, що це останнє коло; з обережності пройшов без каптура, якого періодично скидав, щоб через нього не впадати у вічі. Зрадів, що зараз якраз настала черга натягнути каптура. Запхав руки під комір куртки і відчув м’якість своєї шкіри. Спортивка добре її гріла. Хлопчик задоволено вийняв каптура, натягнув до чола і витренуваними рухами розтягнув і закріпив його так, щоб можна було обертати голову, залишаючи каптура непорушним. Почувався захищеним і якийсь час лише вертів головою і розважався, роздумуючи про себе як про порожнього непорушного каптура. Якщо у трамваї щось трапиться, газети вийдуть із заголовками: «Хто цей таємничий свідок із каптуром? Хто цей фантомний персонаж із трамвая?» Декілька зупинок він був таємничим свідком, який про всяк випадок запам’ятовував, що пасажири говорять у мобільні телефони. Намагався запам’ятати:
— Та я тобі кажу, прекрасне місце, шо там — п’ятнадцять-двадцять хвилин до автобуса, якшо треба. Є кавалок саду, буде й вода, приходили з міськводоканалу, скоро вибори, тре їх дотиснути. Та, наш ксьондз повів, же тре дотиснути з водою, але все одно припильнувати. Та обіцяти — обіцяють, і ніц з того. Та я тобі повідаю, же баба стара, а головне, хора. Трохи там біля неї походити, і вона підпише. Я би й не приставала на то, жеби дивитися за нею до смерті, а шоб ви зразу поселилися, а вона най тобі продасть за якихсь там п’ятнадцять-двадцять тисяч, вона підпише, і в тебе буде все для кадастрової книги. Євра, та євра, хто при своєму розумі зара продає за куни. Та не будеш виплачувати ні куни, ні євра, шо ти як вчорашня. Та не тре виганяти з хати, їй не тре ніц, тільки кімнатку за кухнею, вона вже недовго протягне. Але тре з тим поспішити. Слухай, а як Стефко? Та ну…
Було занадто складно для запам’ятовування, і він з надією поглянув на іншого пасажира:
— В неї передок було видно. Вона так спеціально стала, шоб передок було видно, чоловіче. Не бачив той, хто не хотів. Я дивився, куди треба, а її співи мені до одного місця. Та яке, не була п’яна, спеціально так стала, шоб передок було видно.
Давид почав нервувати, подумки гидливо наставив язика власниці передка, і Стефкові, і бабі, і власникам мобільних, потім заспокоївся і перестав слухати голоси навколо себе. Притулився до вікна.
Катарина подумки дала йому ще півгодини. А тоді зателефонує його батькові. Навіть не обернулася, коли прийшла Ірма, і не вслухалася у розмову двох молодших сестер. Не могла стежити за розмовою. А говорили вони щось про хату, Іта виїжджає, Ірма… не могла стежити. Все-таки дасть йому ще сорок п’ять хвилин.
Лише за тим, як пітьма все тягнулася й тягнулася із зовнішнього боку шиби, зрозумів, що вони проїжджають повз зоопарк. Подумав про безмірно тривалий сон слона і позіхнув, широко і повільно, власне, як слон. Побачив своє відображення у склі, і роззявлений рот нагадав йому мавпу, а не слона. Посміхнувся до мавпи і побажав їй доброї мавп’ячої ночі. Якийсь час просто спокійно сидів і дихав на шибу. Невдовзі від його подиху на склі з’явилося коло пари. Забувся і губами утворив О, але, збагнувши, що таким чином він лише приверне чийсь погляд, стер малюнок рукавом.
— Та де ж рукавом, дитинко. Шо мама скаже?
Зіщулився і не відповідав.
— Так пізно зі школи?
Не наважився більше мовчати:
— З тренування.
Зазвичай після цього речення втручалася третя особа, частіше за все чоловік, і хлопчик нетерпляче зміряв поглядом пасажирів. Ніхто не реагував. Стара залишилася без співрозмовника.
— А з чого тренування?
Не відповів.
— Не чуєш, чи шо? З чого тренування?
І на це він мав готову відповідь, але йому вже стало зрозуміло, що він муситиме вийти на першій зупинці: коли ті столітні заведуться з питаннями, можна чекати будь-чого. В такому віці полюбляють поліцію.