Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
«Чо ти не відповідаєш, як я тобі дзвоню? Від ранку тобі дзвонила вже, певно, разів десять. Шо ти таке кажеш, шо через це і не відповідаєш? Дуже смішно. Коли ти прийшов? П’ятнадцять по третій? Я не спала, але не в своїй квартирі, а перед твоїм домом. Та, в машині перед твоїм домом. Та, в машині. Ти навіть не вертався додому. Нє, не питаю. Але якшо маєш шо сказати, то візьми і скажи. Я параноїчка? Я не параноїчка, я ненавиджу, коли мені брешуть. Ненавиджу брехню. Шоб я їй дзвонила? Їй? Та хто вона така, шоб я їй дзвонила? Вона курвисько і дуреписько. Я тобі кажу. Тобі кажу. Тільки спробуй, в тому місті ше й поліція є, знаєш. Я можу на тебе заяву написати. І неї, та, і неї. Скотина збочена!»
Мобільний телефон — кування зозулі:
«Йой, знаєте, я хотіла вам подзвонити, але думаю собі: бідака, певно, трохи заснула, не буду її будити. Взагалі не спали? А як пан? Не помогло йому? Ну то тоді точно, сто процентів вроки. Його врекли. Думаєте, його не могли вректи? Скільки часу він вже не виходить з дому? Два роки? Та то нічо не означає. Вроки могли навести ше раніше. Та ми обов’язково знайдемо лікування. Обов’язково. Але мусите набратися терпіння. Робили вам вагадлом і по телевізору? Хто вам робив вагадлом? Він? Та він не вміє вагадлом, а тільки таро. Нє, він мій друг, як і пані Весночка. Та. Вони нормальні спеціалісти, але мені мої постійні клієнти кажуть, шо я чудодійниця порівняно з ними. Скільки ви заплатили за телефон? Дві тисячі сімсот? Та, то дорожче, але виплачується спробувати. Та. Добре, спробуйте мені задзвонити рівно в дванадцятій ночі. Ні на секунду раніше, ні на секунду пізніше. Разом зробимо. Ми його піднімемо. Побачите. Та нє, цитостатики тільки шкодять. Ті цитостатики його до того й довели. Рівно в дванадцятій ночі».
Відповідає на другий дзвінок:
«Та, та, та, уважно вас слухаю. Скільки років? Шістдесят? Зараз сконцентруйтеся і покладіть собі руку на хворе місце. Та. Вагадло мені показує, шо в вас болить голова, бачу проблеми з животом, в стегні, але насправді нижче, в коліні. Та, хребет мені не подобається. Значить, я вгадала. Нє, не вгадала, вагадло так показало. Та, потрібне додаткове лікування. Але задзвоніть, прошу, та, бувайте».
Дві не мобільним телефоном:
«Слухай, шо би в себе не закинула, все відкладається. Нічо не їм, а подивись на мене. Та, була на «Монтиньяку», кожного місяця на місячній дієті, сиділа на тій з роздільними продуктами, була на чистій протеїновій, сідала на чудодійну зупу, постила сім днів, була на ананасі і очисних чаях. Шо тобі помогло? Ентеровіруси? Ну та, коли людина захворіє, то так найліпше. То діє».
Мобільний телефон — мелодія «Гори, сосно»:
«Гей, тезка, то я… та я, Анте… ааа, ааа, скільки то ми вже літ не бачилися? Ну, новини, мій Анте, скільки хочеш, скільки хочеш. По-перше, маю двох синів, ага, то чув. Та ну, ти так само? Ну, то вітаю, вітаю. Та, дякую, тобі так само. Шо нового? Арджа вмерла? Та ну, я не чув. Та мама передає, але я половини не чую, роботи купа. Ну та то все старші люди з наших країв. Та нікого не лишилось. Та… будують вілли, та шо я кажу — будують, ніхто нічо вже не будує. Шо вибудували, то вибудували. Ну та. Правду кажеш. Слухай, в мене є маленька фірма, такий собі бізнес, та було добре, прекрасно, поки не сталася та фігня з кризою. Та зараз все стоїть, в мене лишилися будівельні матеріали, ледве збуваю, нема руху, та яку маруху[3], ти шо, будівельні матеріали. Ніхто ні за шо не платить. Ніхто ні за шо. Втиснув мені один козел батареї замість грошей, він збанкрутував, я собі то ніколи не верну, я кажу, дай шо-небудь, може, комусь за безцінь втулю. Саме за безцінь. Казав мені Роца, шо в тебе добре будівництво, шо ти добре стоїш з тими з міста, всякі риштовання, думаю, спитаю тебе, все-таки ти в мене дружбою був, можеш забрати ті нещасні батареї, шляк би трафив їх, і ті батареї, і мене, шо я їх взяв. І ти вилетів в трубу? Та коли раніше? Роца казав, шо ти той… твердо на ногах. Я надіявся. Та добре, не можеш, то не можеш… Кажеш, два сини. Ага, питаєш, як синів звати? В мене Домінік і Патрик. Шо? І в тебе Домінік і Патрик? Ну та, гарні католицькі імена. Мені спочатку не подобалося, але жінка пристала, шо то тільки Анте, Іван, Йосип, хтось з дідів може нагніватися, то я згодився. Потім звик. А тепер мені знов шкода, бо ходять в садок, і коли я їх забираю, кличу, півсадка обертається. Та. То кажеш, ніяк з батареями. І в тебе Домінік і Патрик… ну нічо, передавай всім привіт, та, певно, побачимося скоро. —
3
Марихуана.