Трагедія гетьмана Мазепи

Була така чи не поетична кладка і неподалік обійстя Кочубеїв – у неділю та ще за гарної днини там частенько збиралася батуринська молодь, яка мешкала неподалік, дівчата приходили на кладку прати, а парубки, використовуючи момент, до дівчат залицялися, як справжні джиґуни. Там лунали сміх і пісні, разом із жартами лупали праники на кладці, весело було, гарно. (Микола Пимоненко це відобразив у своїй мальовничій та симпатичній картині «Біля річки».)

Приходила до кладки й Мотря Кочубеївна – прати. Матінка її, щоби не росла білоручкою, панянкою, ні на що не придатною, змалку до праці привчала. («Нема поганих робіт, – казала, – є погані дівки-ледащиці».) От Мотря прала, білизну на кладці вибивала, стомилася й відпочити хотіла. Аж тут згадала ще одне замовляння. Та й заторохтіла його:

– Трясу, трясу кладкою, кладка водою, а вода купиною, а купина чортами, а чорти козаком Іваном, щоб його трясли, трясли та й до мене принесли, до народженої, хрещеної молитовної раби Божої дівчини Мотрі, аби козак Іван віднині й до віку був тільки з нею, дівицею Мотрею.

Аж тут матінка до ставка прийшла – чорти, мабуть, її замість козака Івана до Мотрі принесли. Прийшла подивитися, як Мотря, пере та й почула її замовляння.

– Людо-оньки, – за звичкою заголосила матінка. – Ви послухайте, що меле моя дщерь. Чортів – тьху-тьху, – прохає, аби трясли якогось козака Івана та притягли до неї. Здуріла дівка, їй-бо здуріла! Якого це ти козака назнала, га? Ану зізнавайся, бо я тебе зараз не гірше чортів потрясу!

Мотря від крику марудного здригнулась, смикнулась і шубовснула з кладки у воду…

– Ото тебе чорти трясуть, – як вирок винесла матінка. – Гляди-и…