Трагедія гетьмана Мазепи

Так, так, «наш» Кочубей, Василь Леонтійович.

Багатим він таки був – мав численні і чималі маєтки, кріпаків на тих хуторах, а ось славним… Ніде не вчився, як і більшість тодішніх діячів (крім Мазепи, який був надзвичайно освіченим, але це на ті часи – неймовірна рідкість), був самоуком, якого навчило життя. Від природи володів кмітливим умом, умів пристосовуватися – особливо до сильних тих часів. У житті часто, крім освіти (і багатства теж), потрібні ще й знайомства з впливовими людьми. Треба для успішної кар’єри стати чиїмось протеже – як зветься особа, що користується чиєюсь прихильністю або рекомендацією для влаштування своїх справ, для службової кар’єри, взагалі стати чиїмось улюбленцем або ставлеником.

У народі це добре розуміли – по-простому, але вельми парадоксально-мудро. Як запевняє героїня Степана Руданського, яка в церкві ліпила свічку і Богу, і чорту: «Треба всюди, добрі люди, приятеля мати…»

Гм… Таким архівпливовим приятелем, який витягнув Кочубея до влади по службовій драбині і був для нього Мазепа Іван Степанович. (Кочубей був його протеже.) Ставши гетьманом, Мазепа потягнув на гору за собою і свого приятеля, з яким покумував і був другом для його родини. Так нікому не відомий Василь Кочубей – хоч і багатий, але ж без освіти й військового досвіду – в один, як кажуть, мент стає генеральним писарем при уряді – завдяки Мазепі. І пішов далі зростати – теж дякуючи Мазепі, – аж до генерального судді. Може б, і ще зростав і сягнув би нових вершин влади, якби чорт-біс не підштрикнув писати доноси на свого благодійника (так віддячив йому за допомогу), але це вже, як кажуть, інша тема.

А ось слава…

Слава за життя вперто обминала Василя Леонтійовича – не було, очевидно, причин виявляти до нього прихильність, протегувати йому. Надто невдатним був Василь Леонтійович Кочубей! Слава прийде, коли Василь Кочубей, вже страчений за зраду свого благодійника, друга і кума, як злочинець, лежатиме в могилі. Після переходу Мазепи до Карла XII буде реабілітований, і сам кат його Петро I (це він засудить Кочубея на смерть) оголосить його героєм, і Василя Леонтійовича, як «невинно убиенного», перепоховають у Києво-Печерській лаврі – ось тоді до нього й прийде… Слава не слава, а відомість таки з’явиться, після якої його заднім числом називатимуть ще й «державним діячем».

Та й Пушкін про нього дізнається теж завдяки реабілітації і царській вказівці прославляти Кочубея яко героя.

Що таке, зрештою, герой? У первісному значенні (за греками давніми) це – дух померлого, який впливає на живих (герой з грецької перекладається, як владика, пан). Героями вважалися душі видатних предків, вождів, богатирів, потім поняття героїв розширилось і до них стали прирівнювати сили природи, казкові образи, деяких богів і демонів крито-мікенської епохи, епонімів племен, областей, міст, і тоді ж їх вперше почали називати напівбогами. У класичну епоху героями почали називати також борців за свободу, видатних полководців. Культ героїв був зазвичай пов’язаний з їхніми гробницями і носив хтонічний характер: жертви приносились увечері чи вночі, і тварини мали бути чорної масті. За віруванням греків, герої жили й у гробницях і звідти впливали на долі людей та полісів.