Трагедія гетьмана Мазепи

Імператор з нею, любою жонушкою, погодився, і того ж вечора за його вказівкою голова Монса була знята з палиці, опущена в скляну банку зі спиртом і врочисто поставлена в покоях імператриці на її столику – певно, для кращої пам’яті. Чи щоб Катеринушка не забувала свого коханця.

Оце вам розмах Петрової науки і її дієвість – куди тій сучасній педагогіці, коли вчать, вчать, а воно, те, кого вчать, по-старому діє, бо наука од нього одскакує, як горох од стіни.

Ось як треба вчити своїх гулящих жінок – з царським розмахом! Де там Дорошенкам та Кочубеям з їхньою наукою, коли вони намагалися відучити своїх жіночок від питва й гульбищ з молодими козаками – повчитися б їм у царя Петра.

– Е-е, парафіяни мої любі, тут одним котом, бодай і чорним, не обійдеться, – втрутився в «непорозуміння між гетьманом та генеральним суддею» (так було названо інцидент) отець Михайло, коли якось до нього в храмі Божому звернулася Кочубеїха за підтримкою та попросила пояснити, хто з них прав – вона з паном Кочубеєм і чоловіком своїм, чи пан гетьман, він же Мазепа, що чинить самоуправства і викрадає серед ночі дівиць? «Хоча, – додала, – наперед знаю, що наше, Кочубеєве, буде зверху, бо інакше й справедливості не буде».

Отець Михайло, радий, що трапилась нагода добру проповідь у храмі Божому виголосити, проказав:

– Тутечки ні та сторона не винувата, ні ця, супротивна. Ні пан гетьман, ні пан генеральний суддя зі своєю пані суддихою. Тут, щоб ви знали, любі мої, сам Сатанаїл винуватий.

Господь-Бог є творцем лише вищого, духовного світу, а зримий світ і тіло людини створені Сатанаїлом, що існував одвічно і є втіленням зла. Оскільки душу людини створив всеблагий Бог, а тіло – Сатанаїл, то в людині завсіди точиться боротьба. Між прагненням душі до добра і потягами тіла до зла…

І всім, хто був у храмі Божому і слухав ясу отця Михайла щодо немир’я між паном гетьманом і паном генеральним суддею, стало все втямки, але…

Але все зіпсувала пані Кочубеїха (це вона вміла). Вислухавши отця Михайла, привселюдно заявила, що їх, Кочубеїв, і в першу чергу її особисто, пан Бог створив і тому вони завжди праві і праведні («Ну, майже праведні», – уточнила), а Мазепу створив дідько і тому він і на старості не може вгомонитися, а бігає за дівицями та виманює їх з отчого дому до себе на потіху, щоб йому!..

Пан гетьман, коли почув, яким творцем нагородила його пані Кочубеїха, лише пхукнув – «пхy ти!..» І за звичкою набивши тютюном люльку, довго викрешував вогонь, збиваючи кресалом пальці, і потім, зосереджено сопучи, курив собі й курив…

Після того між двома шанованими родинами миру вже не було. Так, траплялося іноді перемир’я, але – нетривке. Хоч пан гетьман бувало за старою звичкою навіть у гості до Кочубеїв заходів та все намагався налагодити добрі відносини, але нічого доброго з того не виходило. Перемир’я чергувалося із чварами, закінчувалося благеньким миром – на якийсь час. І знову між ними пробігав отой самий чорний кіт…