Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Кукса, Бобрик і Мармадук одночасно закричали, та наступної миті Бой полишив чаклунів фургон позаду, але ще встиг зачепити його бортом. Вітер розкуйовдив волосся на голові чаклуна, а чорні жеребці, злякано заіржали, стали дибки й так рвонулися вперед, що відразу врізались у перший віз. Там сніжники вже скупчилися вздовж бортів, приставили до губів заряджені трубки, прицілилися. Від раптового поштовху всі вони попадали один на одного й утворили мальовничу купу посеред воза. Один усе-таки встиг вистрілити, але зовсім не туди, куди збирався, а в днище власного засобу пересування, бо не стямився, як опинився долілиць під заплутаним клубком тіл своїх товаришів.
Клуби здійнятої страусом пилюки потроху осідали, але пил чомусь змінив колір, побілів. З-під перекинутого воза розтеклися звивисті крижані змійки. Вони швидко з різних боків обтекли і вози, і фургон, злилися в єдину блискучу блакитну поверхню. Пил уже перетворився на сніг. Він великими пластівцями опадав на снігових людей. Постогнуючи та обмацуючи боки, ті поволі підводилися. Мармадук охопив себе руками за плечі й тремтів — йому здавалося, що просто зі спекотного літа він раптом потрапив у зимову хуртовину. Єдине, що зігрівало зараз його душу, — ні божевільної істоти, ні фургона, ні страшного маленького чудовиська видно вже не було. За чаклуном відкинулося запинало, побуджені Топ із Ганкою здивовано вистромились назовні.
Амор Купадор виповз із-під воза і приголомшено витріщився на чаклуна.
— Що це було? — придушено запитав він, майже не ворушачи губами, на яких сріблився іній. — Ви… ви сказали: просто розважальна прогулянка! Нас переслідує маленька дитина! Мені здається, я замало запросив з вас за таку роботу.
— Так, це восьмирічне дівчисько! — вицокуючи зубами, з викликом відповів Мармадук, а за ним і Ганка глузливо посміхнувся. — Тільки вона взяла собі в помічники якогось хлопчиська. І ви не змогли з нею впоратися — сором і ганьба! І ще ви так розхвалювали вашу таємну зброю, цих крижаних їжаків. Ну й де користь від них? Я точно знаю, у мене вже почалося запалення легенів! Добре, що принаймні зараз вони кудись поділися. Накажіть своїм недотепам поставити воза на колеса та їдьмо далі. Саме так, їдьмо якомога швидше!
Страус мчав, не знижуючи швидкості. Кукса й Бобрик уже лишили спроби зупинити його — тепер для них головне було не впасти. Фургон з деренчанням і рипінням підскакував на вибоях. Але так було спочатку, та коли перевалили через вершину наступного пагорба й помчали донизу черговим схилом, він перестав гойдатися, тому що тепер майже летів, ледь торкаючись колесами землі.
Перед ними був ще один пагорб, куди вищий і крутіший за попередні. Дорога не піднімалася на нього, а обгинала, різко завертаючи праворуч. Бобрик відпустив Пронозу, за яку тримався обома руками, та спробував схопити віжки, але не зумів — коли пальці вже майже дотяглися до них, Бой збіг з дороги. Їх трусонуло так, що хлопчисько стрімголов покотився назад і зник всередині фургона. Кукса протрималася трохи довше.
Вони опинилися під накриттям фургона на дошках, що танцювали, мов скажені. Напинало розгойдувалося, ніби крона дерева в бурю, дерев’яні ребра, на яких воно кріпилося, здригались, а невелика скриня Факіра підскакувала та ляскала віком, немов крокодил щелепами.
— Там попереду щось яскраве! — заволала Проноза, намагаючись перекричати гуркіт. — Яскраво-синє!
— Синє? — відгукнувся Бобрик, який лежав на животі з широко розкинутими руками й ногами. — Але до океану ще далеко!
— Так, далеко, але…
Цієї миті шлях їм перетнув глибокий рівчак, через який Бій, не довго думаючи, перестрибнув — тільки розчепірив свої недорозвинені крила. Фургон злетів, завис у повітрі та всіма чотирма колесами опустився на землю по інший бік рівчака. Заднє ліве колесо з хряскотом тріснуло й відлетіло далеко вбік. Це, втім, не завадило страусу помчати далі, а фургону пострибати за ним на трьох колесах.
Кукса спробувала проповзти трохи вперед. Для цього доводилося вставляти пальці в щілини дощаної підлоги, аби не відкотитися до стінки фургона. Бобрик зробив так само. Обоє ціною неймовірних зусиль досягли передньої частини візка, перезирнулися, глибоко зітхнули й нарешті зважились виглянути назовні. Зарості й дерева по берегах невеликого озерця; ліворуч — дерев’яна будівля. Бой у смерчі листя й зламаних гілок вибіг якраз до розчинених дверей.
Це виявилася занедбана повітка. Двері були широкі майже ворота. Але все-таки їхнього отвору виявилося не досить для фургона. Вся передня стіна разом із дверима хруснула, почала завалюватися всередину, дерев’яні ребра під напиналом з тріском зламалися, і тканина вкрила Куксу з Бобриком. Вони встигли почути, як зовні щось обвалилося, ще щось голосно клацнуло, ніби порвалося. Потужним подувом вітру тут-таки й зірвало накриття, що затуляло світ, але перше, що побачила Кукса, — це воду навколо.