Лікарня на відлюдді
- Автор: Волков Олексій Михайлович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: TOB «Гамазин»
- ISBN: 978-966-2938-61-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лікарня на відлюдді». Краткое содержание книги:
А як же детективний сюжет? — запитаєте ви. Далебі Маестро, він на те й маестро, аби за жодних обставин не відступити від обраного шляху. Цей детектив, чи то пак трилер у його виконанні не менш віртуозний, як і всі попередні!
Але вона лише сопіла, висловлюючи невдоволення.
— Надю, «зетку»!
— Ось так, молодець.
Тепер вже не витримав анестезіолог. Відірвавшись від свого «господарства», Сергій Андрійович Щур зазирнув до операційного поля і стурбовано похитав головою:
— Хлопці, ви що, озвіріли? Точно — на рекорд ідуть. Чого ж ви не сказали? Я його як мінімум на сорок п'ять хвилин «загрузив ».
— Ну, ми ж не знали, що так добре піде, — виправдався Ілля. — Серветку лапаратомну давай. Все. Шити!
— Атас... — знову не витримала сестра. — Сімнадцять хвилин! Скільки працюю, такого не пам'ятаю.
— Потім дивуватимешся, — Ілля незворушно робив своє. — Шити, далі...
Каталка з хворим випливла з дверей операційної і заторохкотіла коридором у напрямку реанімаційного відділення, де проводили найближчу добу всі прооперовані.
— Що, вже зробили?! — не могла повірити дружина хворого, здивовано йдучи за каталкою, не вірячи, що всі переживання вже позаду.
На телеекрані встановилася картинка — у ринзі стояв спокійний, зосереджений Віталій Кличко. Потім показали доволі грізного з вигляду негра. Той смикав носом, набираючись люті. Олег вже влаштувався перед телевізором. Потираючи руки від задоволення, заскочив Ілля:
— Ох, дасть він йому зараз, ох, дасть...
Сівши поруч, Медвідь щасливо глянув на колегу.
Бій почався. Негр став у глухий захист, а Віталій почав тиснути його то з одного, то з іншого боку, завдаючи ударів.
— Чого він тягне кота за хвіст? — не витримав Ілля. — Добивати треба!
— Та заспокойся ти, довше подивимося.
У двері постукали, і на порозі з'явилася Надя. Жоден із лікарів не звернув уваги на стурбований вираз обличчя операційної сестри.
— Ілля Петрович, — промовила вона, — ми там дивилися, і не можемо знайти однієї салфетки лапаротомної. Немає ніде...
— Що він робить? Що він робить?! — схопився за голову Ілля.
— Так і догратися можна... — погодився Олег.
— Я кажу — салфетки однієї немає, — повторила Надя.
— То пошукай, — махнув рукою Ілля. — Та що ж він робить?!
— Ілля Петрович, — майже по складах промовила операційна. — Я кажу — ніде немає.
— Надю, я що, за тебе шукатиму? Чого ти хочеш? Ти що, не бачиш?
У телевізорі гонг сповістив про закінчення чергового раунду.
— Надю, я весь — увага, — повернувся до неї Ілля. — Чого тобі треба?
— Немає однієї салфетки. Ми все перевернули.
— Чекай, як це — немає? — вже зовсім іншим голосом промовив Медвідь. — Ти що, жартуєш?
— Ідіть самі подивіться.
На обличчі Медвідя тепер було написано переляк. Вони обоє з Олегом наче по команді скочили із місць.
В операційній просто на підлозі на чистому простирадлі було розкладене все, що кидалося до миски під час операції. Серед решти лежали три великих лапаротомних серветки, забруднених кров'ю. Над ними і зігнувся Ілля. Поруч на столику лежало одинадцять чистих, не використаних серветок. Олег ще раз заходився рахувати. Загалом їх було лише чотирнадцять.
— У зв'язці п'ятнадцять, — пояснювала Надя. — Ми завжди так ставимо, потім на кінець операції рахуємо, щоб нічого в животі не лишити... Ось, одинадцять чистих і три використаних...
— А може, там не було п'ятнадцяти? — засумнівався Олег.
— Виключено, — відрубала операційна. — По кілька разів перераховуємо ще у закладці, а потім на столику.
— І що, кругом дивилися? Може, десь лежить? -Де?
— Ну, може, щось злиплося?
— Усе перевірили, Ілля Петрович, нічого не злиплося.
— Але ж ти рахувала, коли ми операцію закінчували! І казала, що всі є!
— Казала! Але ви мене так підганяли. Могла помилитися.
Олег з Іллею вийшли з операційної.
— Що будемо робити? — запитав Медвідь, припаливши і глибоко затягуючись.
На екрані телевізора кремезний негр нарешті розлігся на рингу, проте це вже нікого не цікавило.
— Ну, почнемо з того, що не розумію, як ми могли її там забути, — промовив Олег. — Ні, в животі ми її не лишили.
— Тоді де вона?!
— Не знаю.
— І я не знаю. Вже наприкінці операції я ставив серветку в малий таз, щоб перевірити випіт.
— Так у неї кінець стирчав назовні, — переконував його Олег. — І взагалі, мені здається, що використали ми лише три серветки. Тому та, що пропала, повинна би бути із чистих.
— Ти впевнений?
— Ну... — розвів руками Олег, — так мені здається. А ти спробуй сам згадати.
— Не можу. Усю операцію пам'ятаю, а про серветку не можу згадати. А ту, що ми наприкінці ставили, — ти її витягав із живота?