Празький цвинтар [без ілюстрацій]

У цю мить виступили вперед представники кожної зі світових лож, пропонуючи своїх людей чи багатства задля успіху масонсько-республіканської справи під знаком lilia pedibus destrue[94], «топчи та знищуй французькі лілії».

У мене не виникало питання, чи змова між п'ятьма континентами — то не занадто для того, щоб змінити конституційний устрій Франції. Врешті, як і кожен тогочасний п'ємонтець, я був переконаний, що у світі існують лише Франція, звісно, Австрія, може, десь там далеко-далеко Кохінхіна[95], а більше жодної країни, гідної уваги, не налічувалося, хіба що, певна річ, Ватикан. Читаючи виставу, поставлену Дюма (я глибоко шаную цього великого письменника), я питав себе, чи не відкрив Вате[96] лише одним прикладом змови Всесвітню модель узагалі будь-якої можливої в природі змови?

«Забудьмо про Гору Грому, рейнське лівобережжя, тодішні часи, — подумав я. — Згадаємо про змовників з усіх куточків світу, що є щупальцями цього таємного товариства, котре розрослося в кожній країні на землі. Зберемо їх на галявині серед гаю, у печері, у замку, на цвинтарі, у склепі, аби тільки там було доволі темно, даймо одному з них сказати слово, яке відкриє всім очі, і вселімо бажання завоювати світ…» У мене завжди були знайомі, які повсякчас боялися, що проти них змовиться якийсь прихований ворог — для діда це були євреї, для єзуїтів — масони, для мого батька-ґарібальдійця — єзуїти, карбонарії для королів половини Європи, король, підбурений церковниками, — для моїх товаришів мацціанців, баварські ілюмінати — для поліції половини світу, і хтозна-скільки ще люду вірить у те, що їм загрожує чиясь змова.