Володимир

Якось у Новгороді побував князь деревський Олег. Кілька вечорів провели вони разом, говорили про Київ, брата Ярополка.

Виявилось, що й Олег недолюблює Ярополка. Сидячи в Деревлянській землі, знає його чорні наміри, жде нагоди об'єднатись з Володимиром.

Тим часом вони не зневажали Ярополка, з літа в літо посилали йому уроки, Новгород, по надобі, давав Ярополку дружину, купці новгородські вільно ходили на торг до Києва, а в себе на Волхові приймали людей з полян, Володимир віддавав Ярополку як київському князеві честь і славу.

Коли до Новгорода прийшла вість про загибель князя Святослава, він, домовившись з Олегом, дав роту Ярополку як великому князеві Русі, обіцяв тримати з ним мир і дружбу. Батько Святослав знав, що робить, він посадив Ярополка в Києві, Олега - в Деревлянській землі, його, Володимира, - в Новгороді, так і мусить бути, нехай душа його спочиває в Перунових садах.

А що замислив і що робить князь Ярополк? До Новгорода долинула нова вість, що він послав дружину в землю Деревлянську, убив князя Олега.

Володимир жахнувся, почувши про це. Отже, Ярополк робить те, що замислив: підняв меч і вбив брата, щоб рушити потім і на Володимира.

Уся Новгородська земля осуджувала убійника-князя, віче в Новгороді кликало Володимира, як велів закон і покон, іти й помститись за вбивство брата.

Князь Володимир не пішов на Ярополка, бо знав, що той спирається на дужу київську Гору, має велику дружину, швидко може зібрати численне земське військо з полян, деревлян, сіверян. Не вірив він, що так швидко, одразу Ярополк почне брань проти нього й Новгорода.

А з Києва йшли нові й нові, все страшніші й страшніші вісті. Князь Ярополк приймає в Золотій палаті печенізького кагана Ілдею, укладає з ним мир, дає йому городи й землі над Дністром, - Новгород вирує, воєводи й бояри лютують - як може київський Ярополк миритися з убивцями князя Святослава ще й давати їм пожалування?

У Києві князь Ярополк приймає слів Візантії, укладає з ними мир, обіцяє збройне допомагати, дозволяє ширити богопротивну християнську віру ще й одружується з грецькою царівною... Новгород лютує. Непокоїться, уболіває і князь новгородський Володимир.

Разом з князем Володимиром непокоїться і вуй його - воєвода Добриня. Горе юного князя - його горе, княжа доля - Добринина доля; він не тільки воєвода: Малуша, мати Володимира, - сестра Добрині, він його рідний дядько.

Ніхто цого не відав, не знав про це й Володимир. Князь Святослав, довідавшись від Малуші, що Добриня її брат, зробив його сотенним, але знаку йому самому не подав, дізнавшись, що мати Ольга вигнала разом з Малушею й Добриню і що пізніше Добриня за її загадом привіз Володимира на Гору, він проти волі матері назвав вуєм свого сина не когось, а Добриню, тільки самому йому нічого не пояснив; виряджаючи Володимира до Новгорода, Святослав розповів йому правду про матір Малушу, але про Добрнню змовчав. Хто знає, які почуття керували князем, - страждаючи все життя від глибокої рани в серці, він, либонь, хотів легшим зробити життя свого сина...