Володимир

Князь Ярополк, звичайно, знав усе це, але не тільки не сварився з боярами Гори, а, навпаки, потурав їм або ж мовчав.

Він мовчав, бо в душі був згодний затвердити єпархію Фотія, пустити на Русь тисячі грецьких священиків, зробити все, що побажають імператори ромеїв, бо він же був нині родичем їхнім, мав прияти, як і вони, славу.

Дивним, правда, було те, що самі імператори мовчали, відколи до Києва приїхала царівна Юлія, вони нібито води в роти набрали, з Константинополя їхали купці й священики, ченці й знову ж купці, не було тільки слів, з якими Ярополк міг би говорити про діло.

Проте він розумів імператорів - їм, либонь, і незручно було вести перемови з Ярополком, адже на Русі сиділо два князі - він у Києві, а ще один - Володимир - у Новгороді.

На це йому не раз натякала й Юлія, а одного вечора завела з ним розмову - одверту й сувору.

Вона приїхала до Києва дуже худою, тоненькою, ставною, темнобровою й темноокою, швидкою, як ластовиця, - такою її полюбив Ярополк.

За короткий час на Горі Юлія змінилась - втратила полуденну засмагу, ледь поповніла, більш окреслились її груди, стан, стегна, - Київ і Гора пішли на користь Юлії, вона розцвіла, як дивна квітка.

Одно турбувало князя Ярополка: минав місяць за місяцем, Ярополк, думаючи про майбутнє, хотів мати сина царської крові, але Юлія не признавалась, не говорила, що збирається стати матір'ю.

- Ти - справді великий князь, - почала розмову Юлія, - у Константинополі я уявляла тебе красивим, ніжним, милим, а ти виявився набагато кращим, ніж я думала.

Поклавши руки на її плечі, він дивився в саму глибину темних грецьких очей.

- Чим же я кращий? Скажи, Юліє!

- Ти не тільки красивий, ніжний, милий, а й сміливий, дужий, несхитний, у тебе є надійна підпора - воєводи твої й бояри, мужі, дружина. Київ - це маленький Константинополь, ти також схожий на імператорів.

- Чому тільки схожий?

Юлія, напевне, давно готувалась до цієї розмови і тепер не поспішала, Ярополк думав, що вона не хоче його образити.

- У Візантії є один тільки імператор, він - заступник бога на землі і єдиний господар, василевс всієї імперії.

Юлія вцілила в саме серце Ярополка - порівняння з імператором було не на його користь, Ярополку дуже далеко до бога, він не є господарем всієї Руської землі.

- У Константинополі, - відповів на це Ярополк, і Юлія побачила, як його обличчя враз стало злим і хижим, - нині є два імператори - Василь і Костянтин, на Русі є два князі...

Вона зрозуміла, що почала небезпечну гру, але не відступала.

- У Константинополі нині, - з посмішкою сказала Юлія, - справді є два імператори, але вони сидять у одній Золотій палаті, імперією править тільки Василь, а до того ж вони обидва порфірородні.

Ярополк посміхнувся, зрозумівши натяк Юлії.

- Так, - згодився він, - князь новгородський Володимир - мій брат, але ми сини не однієї матері, мене народила угорська князівна Предслава, він - син рабині.

- А хіба син рабині може бути князем? - запитала Юлія.