Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
— Якби Даемон залишив Гвейна Корбрея лежати на полі… якби Вогнепала не вбили просто напередодні битви… якби Вишестраж, Тарбек, Дубосерд, Маслоплав віддали нам усі свої сили, а не стояли однією ногою тут, а іншою там… якби Манфред Лотстон дотримав слова, а не зрадив… якби шторми не затримали князя Бракена у морі з мирійськими арбалетниками… якби Скорохвата не впіймали з вкраденими драконячими яйцями… стільки «якби», пане мій… усе б могло статися інакше, якби збулося хоч одне «якби». Тоді це нас би звали вірними престолові, а прибічників червоного дракона пам’ятали б як людей, що програли битву за вкрадений трон узурпатора Даерона Кривородного.
— Може, й так, мосьпане, — відповів Дунк, — та все ж сталося, як сталося. Справа давня, і вас пробачили.
— Еге ж, нас пробачили. Даерон пробачив зрадників та бунтівників, які схилили коліна і віддали заручників на знак майбутньої покори. — В голосі пана звучала гірка туга. — Я купив собі голову за життя доньки. Алісанну забрали до Король-Берега у сім років, а померла вона у двадцять, сестрою-мовчальницею. Одного разу я їздив до Король-Берега побачити її, та вона навіть говорити зі мною, власним її батьком, не схотіла. Королівська милість — то отруйний дар. Даерон Таргарієн залишив мені життя, але відібрав честь, гордість і всяку надію.
Його рука затремтіла, вино пролилося на коліна, але старий навіть не помітив.
— Я мав би втекти з Лихим Булатом у вигнання або ж загинути разом з моїми синами та любим королем. То була б смерть, варта клітчастого лева — нащадка стількох вельможних князів та могутніх воїнів. А Даеронове прощення тільки принизило мене.
Дунк зрозумів, що у його серці чорний дракон ще живий.
— Вельможний пане?
Це був голос Яйка. Малий увійшов саме тоді, коли пан Явтух казав, як мав би загинути. Старий лицар блимнув на нього очима так, наче бачив уперше.
— Так, хлопче? Що таке?
— Прошу пана пробачити мені… та Червоняста Вдовиця казала, що ви повстали, аби отримати її замок. Це ж неправда?
— Замок? — Старий пан збентежився. — Холоднокоп… Так, Даемон мені обіцяв… але ж не заради замку, ні…
— Тоді навіщо? — наполягав Яйк.
— Навіщо? — зморщив лоба пан Явтух.
— Навіщо ви зрадили? Якщо не заради замку.
Перш ніж відповісти, пан Явтух довго дивився на Яйка.
— Ти ще малий хлопчина. Ти не зрозумієш.
— Ну, — відказав Яйк, — я можу спробувати.
— Зрада… то таке слово, та й усе. Коли двоє принців б’ються за стіл, на якому сидітиме тільки один, то свій вибір мають робити що князі, що хлопи. Коли ж битва кінчається, переможців величають вірними престолові, захисниками правди й закону, а переможених — бунтівниками та зрадниками. Саме така доля випала мені.
Яйк поміркував трохи над його словами.
— Як скажете, пане. Але ж… король Даерон був добрий король. Чому ж ви вибрали Даемона?
— Даерон… — Пан Явтух пробурмотів це слово так невиразно, що Дунк зрозумів: старий лицар добряче впився. — Даерон був сутулий чахлик з вислим черевцем, що хилиталося від кожного кроку. Даемон був прямий та гордий, з пласким животом, міцнішим за дубовий щит. А як він умів битися, о боги… Хоч сокирою, хоч списом, хоч телепнем — краще за будь-якого лицаря, що я бачив. Але з мечем у руці він був сам Воїн у плоті. Коли принц Даемон тримав Чорножар у правиці, рівних йому серед людей не було… поставте проти нього хоч Ульріка Дейна зі Світанком, хоч Драконолицаря з Темною Сестрою.
— Чоловік, Яйку, пізнається по його друзях. Даерон оточив себе маестрами, септонами та співцями. На вухо йому шепочуть баби, двором гуляє безліч дорнійців. А чому б ні — він же взяв собі до ліжка дорнійку, а власну милу сестру продав великому князеві Дорну, хоча кохала вона Даемона! Даерон носив одне ім’я з Молодим Драконом, та коли його дружина-дорнійка подарувала йому сина, він назвав малого Баелором — на честь найслабшого короля усіх часів, що сидів на Залізному Троні.
— А Даемон… Даемон був не побожніший, аніж належало королю, та під його руку зібралися найславетніші лицарі держави. Пан Кровокрук ладен примусити усіх забути їхні імена, ба навіть заборонив співати про них, але ж я пам’ятаю. Робб Рейн, Гарет Сірий, пан Аубрей Амброз, князь Гормон Пик, Чорний Бирен Буйцвіт, Червоне Ікло, Вогнепал… А самий лише Лихий Булат! Я питаю тебе: чи було колись у одному війську стільки славетних звитяжців? Чи збиралося під одним прапором таке шляхетне товариство?
— Чому, малий? Чому, питаєш ти мене? Бо Даемон був достойніший. Це знав і старий король. Він віддав меча Даемонові. Чорножар, меч Аегона Завойовника. Клинок, якого носив при боці кожен король Таргарієн, починаючи від Завоювання… він вклав цього меча у Даемонову руку того самого дня, коли висвятив його у лицарі. В руку хлопчика дванадцяти років.