Любий друг (Збірник)
- Автор: Де Мопассан Ги
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2229-1
- Переводчик: Валер'ян Петрович Підмогильний
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Любий друг (Збірник)». Краткое содержание книги:
В історію світової літератури Гі де Мопассан увійшов насамперед як новеліст, творець власного типу новели. Новела Мопассана рідко будується на заплутаній інтризі і містить несподівану розв’язку. Звичайно вона відтворює лише один епізод людського існування без чітко обкресленого фіналу. Але ці «шматки життя» ховають під собою великий художній шар.
Хоч він збирався розтягти втіху, але стриматись не міг і бухнув усе відразу.
Та ефект і так був цілковитий. Ніхто не ворушився.
Тоді Дюруа заявив:
— Попереджу пана Пертюї, потім прийду з вами попрощаюсь.
І пішов до начальника, що крикнув, побачивши його:
— А, це ви! Знаєте, я не хочу…
Службовець урвав його на слові:
— Не варт отак горло дерти…
Пан Пертюї, чоловік грубенький і червоний, як півнячий гребінь, аж похлинувся з подиву.
Дюруа провадив:
— Досить з мене вашої крамнички. Я дебютував сьогодні в газеті, де матиму чудову посаду. Маю честь кланятись вам.
І вийшов. Він помстився.
Він справді зайшов попрощатись із товаришами, та вони й розмовляти з ним ледве зважувались, боячись нашкодить собі, бо чули його розмову з начальником крізь причинені двері.
І вийшов на вулицю з платнею в кишені. Замовив собі смачний сніданок у доброму недорогому ресторані, потім, знову купивши й покинувши «Французьке життя» на столі, зайшов у кілька крамниць, де накупив різного дріб’язку, аби тільки надіслати його на свою адресу та назвати своєї ім’я: Жорж Дюруа. І додавав: «Співробітник „Французького життя“».
Потім казав назву вулиці й номер, але конче підкреслював:
— Залиште у швейцара.
Час він ще мав, тож зайшов до літографії, де моментально друкували візитні картки перед очима покупців; і зразу замовив собі сотню, де поруч з прізвищем було позначене і його нове звання.
Потім пішов до редакції.
Форестьє зустрів його холодно, як зустрічають своїх підлеглих.
— А, це ти, дуже добре. Якраз справи для тебе є. Почекай хвилин десять. Спочатку роботу кінчу.
І взявся до початого листа.
По другий бік великого столу сидів присадкуватий, блідий чоловічок, брезклий, грубезний, лисий, з білим блискучим черепом, і писав, уткнувши носа в папір через велику короткозорість.
Форестьє спитав його:
— Скажи, Сен-Потене, коли ти підеш інтерв’ювати наших добродіїв?
— О четвертій.
— Візьмеш із собою ось молодого Дюруа та втаємничиш його у своє ремесло.
— Гаразд.
Потім, звернувшись до приятеля, Форестьє додав:
— Приніс далі про Алжир? Сьогоднішній початок мав великий успіх.
Дюруа нерішуче пробурмотів:
— Ні, думав, що ввечері встигну… така сила справ… я не міг…
Той незадоволено знизав плечима:
— Коли й далі будеш такий точний, то лихо твоєму майбутньому. Вальтер розраховував на твою статтю. Я сказав йому, що буде назавтра. Коли думаєш, що тут тобі гроші дурно платитимуть, так помиляєшся.
Потім, помовчавши, додав:
— Треба кувати залізо, поки гаряче, сто чортів!
Сен-Потен підвівся:
— Я готовий, — сказав він.
Тоді Форестьє відкинувся на стільці, прибрав майже урочистої постави, даючи вказівки, і сказав, звертаючись до Дюруа:
— Так от. У Парижі вже два дні пробувають китайський генерал Лі Ченг-фу, що спинився в «Континенталі», та раджа Тапозагіб Рамадерао Палі, спинився в «Брістолі». Ви візьмете в них інтерв’ю.
Потім звернувся до Сен-Потена.
— Не забудь головних пунктів, що я тобі зазначив. Запитай генерала й раджу, якої вони думки про поведінку Англії на Далекому Сході, про колонізаційну й метропольну систему та про їхні надії на втручання з боку Європи, зокрема Франції.
Він замовк, потім сказав кудись убік:
— Крім того, читачам надзвичайно цікаво було б знати, що думають у Китаї та Індії про ці справи, що зараз хвилюють нашу громадську думку.
І додав для Дюруа:
— Пильнуй, як робить це Сен-Потен, з нього чудовий репортер, та вчись, як треба вивідувати все в людини за п’ять хвилин.
Потім знову поважно взявся до писання з видимим бажанням визначити межу та показати місце своєму давньому товаришеві й новому співробітникові.
Коли вийшли з кімнати, Сен-Потен засміявся й сказав Дюруа:
— От штукар! Морочить нас. Ніби ми його читачі.
На бульварі репортер спитав:
— Може, вип’ємо чого?
— Залюбки. Така спека.
Вони зайшли до кав’ярні й замовили холодного питва. І Сен-Потен пустився в розмову. Розповідав про всіх і про газету з безліччю цікавих подробиць.
— Патрон? Справжній жид! А жида, знаєте, не переробиш. Що за раса!
І розповів про його дивну скупість, властиву синам Ізраїлю, про шагову ощадність, суперечки з куховаркою, про ганебні знижки, яких він добивався, про всі його лихварські, здирницькі нахили.