Любий друг (Збірник)

І директор, беручи карти, що здавав високий худий добродій, депутат з лівого центру, байдуже додав:

— Ну й добре.

Форестьє не дав йому почати нову партію й шепнув на вухо:

— Пам’ятаєте, ви обіцяли мені взяти Дюруа замість Марамбо? Дозвольте прийняти його на тих самих умовах?

— Звичайно.

І, взявши приятеля за руку, журналіст потяг його геть, а пан Вальтер знову взявся до гри.

Норбер де Варен навіть не підвів голови, так ніби він не побачив або не впізнав Дюруа. Навпаки, Жак Ріваль підкреслено й зичливо потиснув йому руку, як щирий товариш, на якого можна покластися в разі потреби.

Вони знову вийшли до приймальні, а що всі підвели на них очі, Форестьє сказав наймолодшій жінці так голосно, щоб і інші одвідувачі почули:

— Директор зараз вас прийме. Він розмовляє з двома членами бюджетної комісії.

І пішов швидко, поважно й заклопотано, ніби мав оце зараз писати телеграму надзвичайної ваги.

У редакційній кімнаті Форестьє зразу ж видобув своє більбоке і, беручись знову до гри, сказав Дюруа, уриваючи фрази лічбою:

— Так от. Приходитимеш сюди щодня о третій, я казатиму тобі, куди треба сходити або з’їздити чи вдень, чи ввечері, чи вранці. — Раз! — Я дам тобі передусім рекомендаційного листа до начальника першого відділу поліційної префектури, — два! — а він познайомить тебе з одним із своїх урядовців. Ти діставатимеш від нього всі важливі новини, — три! — звісно, новини офіційні і півофіційні. Докладніше тобі розкаже все це Сен-Потен, він у курсі справ, — чотири! — піди до нього зараз або завтра. Найголовніше, треба вміти живосилом витягувати відомості з тих людей, до кого я тебе посилатиму, — п’ять! — та пролазити скрізь, незважаючи на замкнені двері, — шість! Матимеш за це двісті франків місячно платні, крім того, по два су від рядка цікавої хроніки, що ти зумієш дістати, — сім! — крім того, теж по два су від рядка писатимеш на замовлення всілякі статті, — вісім!

Далі він зовсім захопився грою й тільки поволі лічив:

— Дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять.

На чотирнадцятому зрадив і скрикнув:

— А чортова тузина! Завжди вона, проклята, підкує мене! Певно, й помру тринадцятого.

Один із співробітників, кінчивши роботу, й собі взяв із шафи більбоке; це був маленький чоловічок, що виглядав дитиною, хоч мав тридцять п’ять років; і інші журналісти, увійшовши, теж побрали свої більбоке. Незабаром їх було шестеро, вони стояли поруч коло стіни й підкидали в повітря, однаковим і мірним рухом, кулі, червоні, жовті й чорні, залежно від породи дерева. Розпочалося змагання, і два співробітники, що ще працювали, теж повставали й почали лічити удари.

Форестьє виграв одинадцять очок. Тоді чоловічок, схожий на дитину, програвши, подзвонив кур’єрові й наказав:

— Дев’ять кухлів пива.

І всі знову почали грати, чекаючи холодного питва. Дюруа випив кухоль пива зі своїми новими товаришами, потім спитав у приятеля:

— Що маю робити?

Той відповів:

— Сьогодні ти мені не потрібний. Можеш іти, коли хочеш.

— А… наша… наша стаття… увечері сьогодні піде?

— Так, але не турбуйся, — я читатиму коректу. Напиши назавтра далі й приходь о третій, як сьогодні.

І Дюруа, потиснувши всі руки, не знаючи навіть, чиї вони, вийшов прекрасними сходами в радісному й піднесеному настрої.