Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар

— Чого лазиш за мною? — грубо й різко запитав він.

— Хочу, щоб ти мене полюбив, — тихо сказала вона.

— Хіба так добиваються любові? — так само різко спитав.

— Інакше не вмію, — сказала вона. — Роби, що хочеш зі мною, тільки полюби.

— Ти що, ненормальна? — крикнув він. — Затям собі раз і назавжди: ніколи тебе не полюблю, бо не хочу тебе! І перестань, Бога ради, мене переслідувати!

— Може, я й ненормальна, — сказала Натка плачливим голосом. — Бо вже більше не можу! Стану перед тобою на коліна. Все, що захочеш, тобі зроблю!..

І вона й справді бухнулася перед ним на коліна. Тоді він відчув, що те чорне в ньому починає розростатись; то була не роздратована несамовитість, якої зазнав, топчучи букета, а достеменний сказ. Але ще не хотів тому піддатися, бо тоді могло б статися страшне, себе він добре знав.

— Заберись з-перед очей! — люто проказав, цідячи крізь зуби кожне слово. — Інакше не знаю, що тобі вчиню! І встань, лярво чортова! Не корч із себе ідіотку!

Тоді дівчина склала на грудях молитовно руки й подивилася на нього очима святої Магдалини, коли та стояла перед розіп’ятим Христом.

— А коли не заберусь, кинеш на землю й почнеш бити ногами? — покірно, а трохи й блаженно сказала. — Так, як мій вітчим мамці робить? А я не заберуся, бо несила мені… Бий!

Можливо, вона й справді була із психічними вадами, не нам те знати; принаймні повела себе дивно й нестандартно: як правило, в таких випадках жінки вчиняють чоловікам скандали, не раз із голосистими ляментаціями. І тут, сказав Микола (і його очі зволожилися, хоч минуло відтоді бозна-скільки часу), йому треба було повестися розважливо. Принаймні повернутися й піти, але це все так розбурхало його, що він удруге знесамовитів, ніби вдруге побачив киненого на землю букета. Зрештою, вона й була тієї хвиля отаким букетом, збираницею з різних квітів, що їх уклали чужі руки, звісно, не для того, щоб з них поглумилися. Але хлопець себе вже не тямив: у мозок йому шугонуло чорним потоком, відтак здорового глузду не залишилося ні на мак. І він кинувся до тієї, що так молитовно склала перед ним руки, і почав тусати її ногами, зовсім так само, як тусав вітчим тієї молільниці її «мамку». Відтак Натка зламалася, як ламається квітка, і впала лицем на землю, струшуючись од важких ридань і якось дивно підвиваючи.