Діаманти Ківі-Ківі
- Автор: Дауманн Рудольф
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: З. П. Кундіренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Діаманти Ківі-Ківі». Краткое содержание книги:
Повість проливає яскраве світло на злочинну діяльність міжнародних компаній в Республіці Конго і в наші дні.
У книзі вміщено також оповідання «Маукі з Калахарі».
Обидва твори Р. Дауманна пройняті гарячою симпатією до поневолених африканських народів.
— Женіть їх у шию! Це нахабство, розбій, справжній грабунок! — кинувся агент з лайкою на солдат.
— Хіба взвод стрільців може перемогти отаке військо? — показав лейтенант на край берега, де один біля одного були прив'язані плоти. — Це неможливо, пане Беніссон! Вашу концесію я охоронятиму, даю вам слово! А на іншій території шукачі мають, кінець кінцем, таке ж право добувати алмази, як і ви, і компанія. Не шкодуйте для тих бідолах крихот, що падають з стола багатого!
— Я поскаржуся на вас! — зарепетував Беніссон. — Я вимагатиму вашої негайної відставки…
— Кращого ви для мене й не придумали б! — засміявся лейтенант. — Гадаєте, дуже приємно сидіти отут у компанії крокодилів і чекати бунту в Ківі-Ківі? Ні, мені шкода віддавати життя за прибутки алмазного концерну.
Поліція теж відмовилася втручатися.
— На вашу ділянку поки що не ступив жоден з цих людей. Якщо виникне потреба, ми захищатимемо концесію. Але інші мають право теж відміряти собі землі і спробувати щастя.
І хоч Беніссон кричав: «Анархія! Беззаконня!» — ніхто його не слухав. Кожен відміряв собі ділянку в сто квадратних метрів і позначив її. Поліція стежила за тим, щоб ніхто не захоплював землі більше за норму.
Деякі сміливці вирішили шукати алмази навіть у болоті, бо крокодили, сполохані галасом, втекли. Цябрик за цябриком витягали шукачі з дна болота мул, твань, гравій, промивали і часом таки знаходили алмази.
Почалася боротьба за кращі місця серед болота. На глибинах, яких було чимало поміж папірусом і тростиною, найбільш відчайдушні пірнали на дно, і товариші з великим зусиллям витягали їх назад. А дехто, пішовши в болота сам, зникав там назавжди..
Це була каторжна праця — добути з дна болота кілька дорогоцінних камінців. Доводилося працювати, стоячи по груди у воді чи лежачи на плоту, під палючим сонцем, в оточенні мільйонів москітів, терплячи від гидких п'явок, наражаючись на небезпеку заразитись більгарціозом.
— Самогубці! — обурювався урядовий лікар Вандергекен. — Через місяць табір перетвориться в інфекційний госпіталь. Покваптесь, хлопці, з ремонтом рації! Нам потрібен плазмохін і атебрін, хінін і ятрен, потрібні лікарі, медперсонал, санітари. Пані Ельзо, ковтайте побільше хініну для профілактики.
В очеретяній хатинці завжди було людно. Готували страву тепер три чорних кухарі, а два інших — обслуговували клієнтів. Проте Ельзу цікавили не лише трактирні справи. Вона ще й скуповувала діаманти в шукачів, викликаючи цим невдоволення Самуеля Беніссона. Представник Де Беерс наполягав на тому, що право скуповувати алмази належить тільки йому. Але через те, що він міг розраховуватися з шукачами лише чеками, а Ельза мала в своєму розпорядженні продовольство, то справи в неї ішли куди краще, ніж в агента.
В один з наступних днів на піщану мілину, вже розчищену під посадочну площадку, спустилися п'ять парашутистів. Це були спеціалісти, відряджені в Ківі-Ківі авіакомпанією Сабена. На площадці відразу закипіла робота. Конголезьким. солдатам наказали сплести з тростини довгі мати для посадки маленьких маневрових літаків, яким не потрібен був бетонований аеродром.
— Через два тижні, — запевняли представники Сабени, — машини зможуть приземлятися і злітати.
Незабаром запрацювала й рація. Щодня тепер літаки з півгодини кружляли над табором, приймаючи повідомлення про становище у Ківі-Ківі і замовлення.
— Тіль лежить у лікарні, — одного разу сповістила Ельза Вандермолен. — У Леокіні і Браззавілі спалахнула алмазна гарячка. До нас ідуть нові тисячі людей.
Знахідки тепер траплялися частіше. І хоч шукачі про них мовчали, зберегти таємницю було неможливо: наймані робітники завжди вибовкували її.
Одного разу серед очерету знайшли білого в лахмітті з перерізаним горлом. Від нагрудної торбини лишився тільки мотузок. Очевидно, шукач похвастав діамантами.
З цього дня Ельза не наважувалася виходити з своєї хатини.
— Тільки-но знайду покупця на свій трактир, відразу ж вилечу в Леокін, — сумно сказала вона Янзену. — Я вже маю чим віддати борг Тілю. До того ж трохи виручу ще за алмази. Багатства мені не треба. Аби-мати для дітей кілька бельг про чорний день.
— Так, так, — глузував Жан. — Розумна Ельза забула про людську підлоту. А по дорозі сюди ви хіба нічого не помітили? Впливові, багаті люди хотіли пограбувати і вбити таку благородну людину, як Тіль Брюггенсен! Чому ж ви злякалися тепер? Тому, що голодні люди, які насилу допленталися сюди напівживі, збожеволіли від надії заволодіти хоча б маленьким камінчиком і за це одержати всі блага землі.