Діаманти Ківі-Ківі
- Автор: Дауманн Рудольф
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: З. П. Кундіренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Діаманти Ківі-Ківі». Краткое содержание книги:
Повість проливає яскраве світло на злочинну діяльність міжнародних компаній в Республіці Конго і в наші дні.
У книзі вміщено також оповідання «Маукі з Калахарі».
Обидва твори Р. Дауманна пройняті гарячою симпатією до поневолених африканських народів.
Тіль Брюггенсен помилився тільки на один день. Не в четвер, а в п'ятницю — це було в другій половині липня — з'явилась колона людей. Перебравшись через кам'янистий пагорок, вони підсунули до самого табору. Попереду йшли конголезькі стрільці і поліцейські драгуни. Над ними майорів прапор. Кожного, хто намагався обігнати загін, солдати завертали пострілами в повітря і нагаями.
Самуель Беніссон поспішив назустріч прибулим. Побачивши лейтенанта конголезьких стрільців, він почав благати його не пускати нікого далі, хоч колона зупинилася за добрий кілометр від хатини Ельзи Вандермолен,
— Якщо ця зграя прорветься до шурфів компанії, почнеться смертовбивство. Я відповідаю перед компанією за безперебійний хід робіт. Скільки у вас солдат, пане лейтенант?
— Скільки б не було, пане Беніссон! Легше стерегти бліх, ніж тримати тут порядок. А проте я згоден з вами. — Він виструнчився і скомандував — Загін, стій! Прапор опустити! Повернись! Нікого не пропускати! Похід закінчено!
Та коли б то все й завершилося кількома військовими командами. Ледве військо стало кордоном, як кілька поважних білих підійшли до лейтенанта, показали рекомендаційні листи і почали вимагати, щоб їх пропустили. Беніссон не зміг відмовити їм і навіть сам показав шлях до закусочної Ельзи.
— Бачите хатинку під очеретом? То трактир пані Ельзи Вандермолен. Там обслуговують краще, ніж у барі «Ройяль» в Леокіні. Що ви кажете? Діаманти? Тут? Ніколи про це не чув. Ми шукаємо платину, хром і ванадій.
І саме в цю мить на березі біля підніжжя пагорка пролунав вигук негра:
— Камінь, пане, блискучий камінь! Ось він, у піску! Маленький, але гарний камінь! А ось ще один!
Вся юрба так і хлюпнула з горба на вузьку смугу берега. Негр підбіг до свого хазяїна, що розмовляв з Беніссоном. На його зашкарублій долоні лежало два чудових блакитних алмази вагою в п'ять каратів.
— Кварц, — запевняв Беніссон. — Блискучий рейнський гравій. Такі камінці трапляються тут часто.
Однак його співрозмовник уже вийняв футляр із зразками мінералів і пробував принесеним камінцем кожен зразок. На мінералі за номером дев'ять — карборунді — обидва камінці залишили слід. Хазяїн негра поклав їх у сумочку на поясі.
— Нема сумніву, це алмази, — сказав він. — Вони тут усюди? — Він повернувся і гукнув на робітників, що вже пішли вперед: — Ей, ви, молодці! Гайда промивати пісок! — його голос потонув серед багатоголосого гамору.
Захлюпала вода, замелькали лопати. Заможні шукачі, які мали по десять і більше робітників, тепер не квапилися в трактир Ельзи Вандермолен. До заходу сонця робітники, присівши навпочіпки, промивали пісок, не звертаючи уваги на москітів. Алмази траплялися, рідко, але все ж траплялися.
Тільки коли полум'яне вечірнє сонце, сповите комариним серпанком, опустилося в болота Ківі-Ківі, шукачі алмазів припинили роботу.
Цього вечора в трактирі Ельзи Вандермолен ніде було курці клюнути. Дехто сидів на очеретяних стільчиках, а більшість, схрестивши ноги, влаштувалися на рогожах, ласуючи галушками з тапіоки, смаженою рибою і омлетом з яєчного порошка.
А по той бік кордону лунали галасливі пісні негрів, які крізь болото і ліс пробилися до мети. Одну з них Ельза Вандермолен переклала Жану Янзену, що самовіддано допомагав їй обслуговувати відвідувачів.
Хлопці, чи знаєте, де ви? Скажу: в країну цю, богом прокляту, де боліт і піску багато, прийшов всіх чортів хазяїн, та тут і панує він.
— Ці чорні тямлять і в поезії, і в співах, — зауважив геолог.
НЕ БАЖАЙ ЗАБОРОНЕНОГО
льза Вандермолен, тільки десь опівночі насилу випровадивши останніх неп'яніючих клієнтів, розбудила Жана Янзена, що задрімав на стільці за стойкою:
— Просніться, Жан! Давайте підрахуємо денну виручку!
Полічивши кредитні білети і великі продірявлені золоті монети, Ельза втомлено опустила на коліна вкриті рубцями руки.
— Я маю за один день майже в сто разів більше, ніж заробляла за тиждень прибиральницею у мадам Хаттерас. Всяка розумна жінка сховала б оці гроші в сейф. Але ж де його взяти у Ківі-Ківі? Куди подіти це багатство?
— Зарийте в тому місці, де закопали алмази, — порадив Янзен.
— О, та ти пройда! — вигукнула вона. — Підглядаєш за старою! Це не вихід. Коли отим скаженим діаманти зовсім затьмарять розум, мені переріжуть горлянку. Що тоді робитимуть діти? Треба придумати, як переправити наше добро у Леокін.