Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
— Вони, порядні люди? Це грубияни, люди без співчуття, без людяности, без жодного почуття. Ех! Що лихого вчинила їм бідна Ніколь, щоб так знущатися з неї? Можливо, доведеться їй на все життя лишитися калікою.
— Може, нещастя не таке велике, як вам здається.
— Кажу вам, що удар був жахливий; вона лишиться калікою.
— Її треба оглянути, викликати хірурга.
— Це вже зроблено.
— Покласти її в ліжко.
— Вона й є в ліжку і кричить так, що серце крається. Бідна моя Ніколь!..
Серед цього лементування пролунав дзвінок з одного боку і хтось заволав: «Господине, вина!..» Вона відповіла: «Зараз». Пролунав дзвінок з іншого боку і крик: «Господине, білизну!» Вона відповіла: «Зараз!» — «Котлети і качку!» — «Зараз! — «Кухоль і нічник!» — «Зараз, зараз!» А з іншого кінця дому залунав розлючений чоловічий голос:
— Клятий патякало! Навіжений! Чого лізеш не в своє діло! Чи не думаєш змусити мене чекати до ранку? Жаку! Жаку!
Господиня, трохи погамувавши свій біль і обурення, мовила до Жака:
— Лишіть мене, пане, ви дуже добра людина.
— Жаку! Жаку!
— Біжіть швидше. Ох, якби ви знали, як мучиться це бідне сотворіння!..
— Жаку! Жаку!
— Ідіть же, це, здається мені, ваш пан кличе вас.
— Жаку! Жаку!
І справді це був Жаків пан, який сам роздягався, вмирав з голоду і знемагав з нетерплячки, що не дають їсти. Жак зійшов нагору і якусь мить слідом за Жаком господиня, що мала справді пригноблений вигляд-
— Пане, — мовила вона до Жакового пана, — вибачаюся тисячу разів; є такі речі в житті, які не знаєш, як перетривати. Що зволите? Я маю курятину, голубів, пишну заєчу спинку, кролятину: наша околиця славна доброю кролятиною. Чи, може, хочете дикої качки?
Жак, за своїм звичаєм, замовив вечерю своєму панові, наче б замовляв її сам собі. Коли все принесли, пан, жуючи на повен рот, запитав Жака:
— Гей, до. дідька, що ти робив там, унизу?
Жак: Можливо, щось добре, можливо, щось лихе; хто його знає.
Пан: Що ж доброго чи що лихе робив ти там, унизу?
Жак: Я не допустив цієї жінки до того, щоб її скалічили на смерть ті двоє людей, там унизу, які вже встигли перебити руку її служниці.
Пан: Можливо, їй самій було б добре бути скаліченою на смерть...
Жак: З десятьох причин, що одна одної ліпша! Одна з найщасливіших подій, що трапилася мені в житті, мені, що говорю з вами...
Пан: ... було скалічення на смерть? Пити.
Жак: Так, пане, скалічення на смерть; скалічення на смерть на дорозі вночі, коли я повертався з села, зробивши, як на мене, дурницю, як на вас — добре діло, коли віддав свої гроші.
Пан: Я пригадую це... Пити... А з якої причини виникла суперечка, яку ти заспокоїв там, унизу, і за що так зле повелися з дочкою чи служницею господині?
Жак: Слово чести, я сам не знаю.
Пан: Виходить, ти не знаєш причини суперечки і втручаєшся в неї! Жаку, ти повівся всупереч розумові, справедливості і принципам... Пити..
Жак: Я не знаю, що таке принципи, якщо це не правила, які приписують іншим для власної користи. Я так думаю і не міг би змусити себе діяти інакше. Усі проповіді нагадують вступні пояснення до королівських законів; усі проповідники бажають, щоб трималися їх повчань, бо це, можливо, пішло б нам на ліпше, але їм напевно....Чеснота...
Пан: Чеснота, Жаку, добра річ; злі й добрі хвалять її... Пити...
Жак: Бо одні й другі мають з того користь.
Пан: А яким чином вийшло тобі таке велике щастя з того, що ти був покалічений на смерть?
Жак: Уже пізно, ви добре повечеряли, і я також; обидва ми втомлені, і, повірте мені, ліпше буде, як ми ляжемо спати.
Пан: Це не можливе, та й господиня має щось для нас. Поки чекатимемо, продовжуй історію свого кохання.
Жак: На чому я зупинився? Прошу вас, мій пане, на цей випадок і на всі наступні нагадувати мені, з чого починати.
Пан: Я беру це на себе і відразу вступаю в ролю суфлера: ти лишився в ліжку, без грошей, дуже заклопотаний своїм становищем, тим часом як докторша з своїми дітьми докінчує твої грінки.
Жак: Тоді я почув, як перед дверима дому зупинився віз. Слуга увійшов до хати й запитав:
— Тут живе бідний чоловік, салдат, який ходить на милицях, що вчора увечорі повернувся з сусіднього села?
— Так, — відповіла докторша. — Що вам треба від нього?
— Взяти його самого в колясу й забрати з собою.
— Він лежить у цьому ліжку; одхиліть запони і говоріть з ним.