Жак фаталіст і його пан

— І яким робом?

— Так, наче б я зробив це з кимось іншим. Я заклав позов на самого себе; я виграв процес і в наслідок вироку, який одержав проти себе самого, і наказу про арешт, що виходив з вироку, мене арештували й припровадили сюди.

— Ви збожеволіли?

— Ні, пане, я розповім вам усю справу за порядком.

— Чи не могли б ви тепер закласти новий позов на самого себе, виграти процес і в наслідок іншого вироку й відповідного наказу вийти на волю?

— Ні, пане.

Ґусс мав уродливу служницю, до якої підсипався в півтора рази частіше, ніж до своєї жінки. Такий нерівномірний поділ спричинив порушення хатнього спокою. І хоч не було нічого труднішого, як вивести з рівноваги цього чоловіка, який не звертав жодної уваги на галас і лайку, він вирішив врешті покинути свою жінку й жити з служницею. Але все його майно складалося з меблів, машин, рисунків, струментів та інших рухомостей; а він волів краще лишити свою жінку без нічого, ніж піти з голими руками; і так думаючи, він уклав собі наступний плян: виставити боргові зобов'язання на ім'я своєї служниці, щоб та зажадала їх покриття і таким робом конфіскації й продажу майна, яке перейшло б від мосту Сен-Мішель до того помешкання, у якому він плянував з нею оселитися. Захоплений цією ідеєю, він виставив боргові зобов'язання, влаштував сам виклик до суду, найняв двох адвокатів. Бігаючи від одного до другого і позиваючи сам себе з найбільшим завзяттям, він вдало нападав і погано боронився; уже дійшло до того, що йому присудили платити під загрозою кари, передбаченої законом, уже в думках він володів усім тим, що хотів мати в новій хаті, але не так сталося, як гадалося. Йому довелося мати справу з до біса хитрою ошуканкою, яка, замість домагатися права на його меблі, вчепилася його самого, домоглася арешту й ув'язнення в буцегарні. Отак і вийшло, що відповіді, які він мені давав, хоч і як дивними здавалися, були тим не менше правдиві.

Тим часом, як я оповідаю тобі цю історію, яку ти приймеш як вигадку...

— А історія того чоловіка в лівреї, що пилив на басу?

Читачу, обіцяю тобі її розповісти; слово чести, ти її почуєш; але дозволь мені тепер повернутися до Жака і його пана. Жак і його пан добилися до заїзду, в якому їм випадало переночувати. Була пізня година, брама міста була зачинена, і вони змушені були зупинитися на передмісті. Дамеш як вигадку...

— Ви чуєте! Вас не було там; не про вас іде мова.

Це правда. Гаразд. Жак... його пан... Чути страшний галас. Я бачу два чоловіка...

— Нічого ви не бачите; не про вас іде мова, вас там не було.

Це правда. Два чоловіка, що саме були при вечері, досить спокійно розмовляли на дверях кімнати, у якій вони розташувалися; а якась жінка, взявшися руками в боки, вивергала на них потоки лайки. Жак намагався заспокоїти цю жінку, а вона так само не слухала його мирних умовлянь, які ті двоє людей не зважали на її образи.

— Годі бо, добра жінко, — умовляв її Жак, — заспокойтеся лишень, угамуйтеся; про що власне йдеться? Ці панове здаються мені порядними людьми.