Відьомська доба
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Серия: Містерія часу #2
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-7092-57-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьомська доба». Краткое содержание книги:
Вона бачила, як їхні тіні проповзли на відстані сантиметра від її кросівок. Не зачепили — добра прикмета…
— Не трусися, дурна, їм не до тебе.
На іншому кінці лави — дівчисько в шкільній сукенці, поруч візок з канапками.
— Ти б імідж змінила, — сказала їй Івга крізь зуби. Дівчисько звело брови:
— Що?
— Імідж, — Івга презирливо скривила вуста. — Купи собі перуку і парасольку… Або ж шкіряну куртку з наліпками і мотоцикл. Мене вже нудить од цих «бутербродів».
Дівчисько посміхнулось:
— Боюся — змінити імідж доведеться ТОБІ. Стань сьогодні на облік — тобі допоможуть у виборі долі. Целюлозна фабрика в передмісті та батьківський нагляд Інквізиції цілком відповідають твоїм поглядам на життя, еге ж?
Івга мовчала. З вузьких щілинок дівчиськових очей дивилася хижа, досвідчена, мудра істота.
— Чого тобі? — спитала Івга безпорадно.
Дівча скривилось:
— Розповісти тобі, як беруть на облік? Звелять роздягнутися. Потім оголять твою душу — будеш говорити без упину, слова вухами полізуть… на одну, а то й на кілька касет. І прийде такий-от лобуряка, — «школярка» смикнулась, мов би від болю, — з тих, які… Маркований інквізитор. Полізе немитими руками — у тебе…
— Це ТЕБЕ так брали? — тихо спитала Івга.
Її співрозмовниця вишкірилася. До неї повернулося самовладання; зрештою, вона його й не губила. Просто дозволила собі трохи емоцій, задля переконливости.
— Йшла би ти, — попрохала Івга. — Будь ласка. Га?
Дівчисько витягло з візочка канапку, акуратно відкусило. На нижній губі налипла гілочка петрушки.
— Мене просто вражає, як довго ти думаєш… — зелена гілочка зникла, — як старанно борсаєшся ти у цій… гидоті.
І жодного слова більше. Підвелося і рушило вздовж вулиці; короткий брунатний поділ раз у раз занурювався під лантухувату сіру кофтину.
Увечері до Івги причепилися двоє хлопців з нестямними каламутними очима.
Вона прямувала раптом спорожнілою вулицею й відчувала за спиною настирливі погляди нахаб; аби відірватися від них, вона завернула до крамниці: там, серед високих стелажів і неквапливих покупців, хлопці наздогнали її знову; зупинилися біля входу та захоплено роздивлялися ятку з порножурналами. Часом кидали на Івгу оцінюючі погляди — порівнювали її принади з обкладинками. Вона потроху розпалювалась і відчула, нарешті, нестямну лють.
Зціпила зуби і пройшла повз хлопців до виходу; від них тхнуло. Ледь чутно, солодкаво, нудотно — Івгу не цікавило, що було в їхніх цигарках; порожні очі переслідувачів більше не справляли на неї враження. Обкурена погань…
— Гей, лисеня!
Руда мимохіть смикнулась. Так інколи називав її Назар; тепер лагідне прізвисько назавжди спаплюжене чужим смердючим ротом.
Вона прискорила ходу.
— Лисеня, не біжи так… Хочеш ковтнути?
— Геть, — крізь зуби кинула Івга. Серце стукотіло, мов божевільне, у роті гидкий присмак. Знайомий — страху.
Чіпка лапа боляче вхопила її за плече:
— Треба ж, кожна курва королеву з себе корчить.
Очі Івги потьмарились.
Дні і ночі приниженої втечі. Перед Інквізицією вона безсила, чугайстри навіюють жах — але чому будь-яка погань…
Подальші події вона пам’ятала погано; ніч кліпнула тьмавим вогником закинутої під лаву пляшки, і зручна шийка сама лягла в долоню. Брязкіт. Блискучі скалки:
— Геть!
Хотіла додати ще, хто вони є, ці двоє — але не змогла. Лайка здавалася надто прісною, тому вона просто ступила назустріч переслідувачам із наміром розпороти їхні животи.
— Та йди ти, відьмо…
Вони забралися і лайки свої забрали з собою. «Відьма» не було викриттям — лише ланкою в ланцюзі подібних епітетів; нечисленні перехожі заметушилися, Івзі почувся поліцейський свисток. Вона подивилася на розбиту пляшку в руці, що вишкірялася кривими іклами скалок. І заходилася шукати урну. Чомусь їй видавалося важливим не насмітити на вулиці; щастя, що виявилася поруч…
«Як старанно ти борсаєшся…»
Чорні краплини крови на пальцях. Порізалась.
Двері під’їзду були зачинені. Івга довго стояла в підворітті й слухала, як тече рівчаками лінива дощова вода.
Куди дивляться вікна квартири номер чотири? На площу, чи у двір, де смиренно мокнула дитяча гойдалка?..
Її рішучість танула. Проклята ніч… І хмари… І замок на дверях; можливо, за ними ще й охоронець. Куняє, дивиться маленький телевізор, гріє ноги біля електричного каміна та поглядає в бік четвертої…