Обитель героїв
- Автор: Олди Генри Лайон
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 9G6-365-087-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Обитель героїв». Краткое содержание книги:
Хто не знає, що цей мислитель живе в українському місті Харкові, а його рукою водять Олег Ладиженський та Дмитро Громов? Творчий тандем наших земляків з'явився в літературі ще 1990 року і з того часу регулярно радує нас своїми творами.
Хто не знає, що творчість Олді вшановано не одною престижною премією — тут і «Роскон», і «Фанкон», і «Зоряний меч», і «Странник», й безліч інших.
Але одного ви не знаєте точно — що новий їх роман «Обитель героїв» виходить українською мовою раніше, ніж російською, і ми з вами будемо мати ексклюзивне право його прочитання.
Отже, поспішайте реалізувати де право на заздрість північним сусідам.
«Зелений пес» відкриває нову серію «Світи Г. Л. Олді». Тут ви знайдете традиційний «олдівський» стиль — безліч підтекстів, суміш стилів, карколомний сюжет, і безперечно — глибокі думки.
А головне — віднині усі нові романи харківського дуету Ладиженського та Громова українські читачі будуть читати першими.
Бо так велів сам Генрі Лайон Олді.
Барон вирішив обмежитися вставанням і поклоном — церемонним, але не над міру. Раз інкогніто, значить, інкогніто. Хто він такий, щоб суперечити бажанням короля?
Знатність роду фон Шмуців, що боролися під стародавніми прапорами Гйорта Засновника, чин і ранг Конрада, а також близьке знайомство із прокуратором Цимбалом цілком виправдовували запрошення в таке високоповажне товариство. Навіть якщо взяти до уваги оманливу легковажність ситуації. Вчителі фехтування відзначають, що найважче битися без штанів, а голому — взагалі майже подвиг. Тут, у термах, всі були без штанів, голі та розслаблені, привітні та усміхнені. Але терпкий аромат бою витав у повітрі.
Дивно, але трагедія в «Притулку героїв» викликала реакцію, порівнянну зі спробою державного перевороту.
— Не будемо ходити манівцями, бароне! — король чудово зрозумів думки обер-квізитора і ще раз посміхнувся, підбадьорюючи нового гостя. — Ніч і без того стомила нас… Скажіть, у вас є версія зникнення квесторів?
— Загибелі, ваша величносте, — делікатно, але твердо виправив Конрад. — Думаю, що голова Тихого…
— Конні!
У голосі прокуратора Цимбала крився м’який докір. Мовляв, тон був запропонований і прийнятий. Міняти його тепер на казенний у самовільному порядку — зайве.
— Даруйте, ваша величносте. Я мав на увазі, що шановний Месроп, скоріш за все, встиг повідомити вам про записи, виявлені в кулі-обсервері. І про зчитування залишкових еманацій аури, героїчно початому вігілою Кукіль у моїй присутності.
Товстун Месроп кумедно підвів плечі.
— О, бароне, ви просто ріжете мене без ножа… Зізнаюся, я не вивчив рапорту пані Кукіль належною мірою — мене відволікли інші справи. Генрієтта ризикнула без підготовки зчитувати еманації?!
— Ризикнула.
— Це заслуговує нагороди. І що?
— У возах, що від’їхали від «Притулку героїв» після сутички, лежали мерці. Так сказала вігіла, а в мене немає підстав їй не довіряти.
— Виходить, квестори загинули… — тихо, самими губами, шепнув бойовий маг Просперо. — Ми розглядали й цей варіант. Але, відверто кажучи, я сподівався…
Король жестом перервав мага.
— Версія, бароне! У вас вона є?
— У мене вона була, ваша величносте. Відразу після перегляду даних обсервера в палатах Тихого Трибуналу.
— Яка саме?
Це було в характері Едварда II: брати бика за роги. Придворні лизоблюди за голову хапалися: як можна належною мірою улестити його величність, якщо невгамовна величність вимагає відразу перейти до справи? А справи, окрім вихвалянь, може, і немає зовсім…
— Порушення орденського Заповіту й «Пакту про нейтралітет». Надмірна активність Чорного Аспіда. Вихід безглуздої гри для натхненної молоді за межі відведеної для ігор території.
— Що я вам казав, добродії! — Едвард засяяв, хоч це погано поєднувалося зі звісткою про загибель шістьох людей. Такі зміни настрою також були властиві його величності: виграш партії в «декольте» міг відволікти владику від заколоту гарнізону в Андоррені. — Єдина версія, що претендує на правдоподібність! Дякую вам, бароне!
— Немає за що, ваша величносте. Абсолютно нема за що.
— Що ви маєте на увазі?
— Конні сказав, — прокуратор Цимбал запалив сандалову паличку і з насолодою вдихнув ароматний дим, — що в нього була версія. Виходить, віднедавна з’явилася інша. Або виникли обставини, що не вписуються в першу версію. Я вірно тебе зрозумів, Конні?
— Так.
— Що за обставини?
— Заселення в готель «обитель героїв» двох нових постояльців.
— Перший — це ти, Конні, — з розумінням примружився Цимбал. — Дуже, дуже розумне рішення. І оригінальне. Нам і справді небажано закривати готель, привертаючи зайву увагу. А так наш співробітник у приватному порядку…
— Ти помиляєшся, Віль. Я говорив не про себе.
— Про кого ж?
— У готель заселилися Ернест Рівердейл і Аглая Вертенна. Дід квестора Джеймса Рівердейла і бабуся квестора Лайзи Вертенни. У поєднанні з поселенням такого собі Конрада фон Шмуца, дядька квестора Германа…
Ніхто не встиг помітити, як капітан Штернблад вивернувся з-під пальців масажиста і спершу сів, а потім устав і ступив до столика барона. Сам масажист секунду-другу розминав порожнечу, після чого очманіло витріщився на тапчан, де тепер ніхто не лежав.
Крихітні, майже дитячі стопи капітана були в мильній піні, що нітрохи не заважало Штернбладу рухатися по слизьких кахлях підлоги.