Обитель героїв
- Автор: Олди Генри Лайон
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 9G6-365-087-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Обитель героїв». Краткое содержание книги:
Хто не знає, що цей мислитель живе в українському місті Харкові, а його рукою водять Олег Ладиженський та Дмитро Громов? Творчий тандем наших земляків з'явився в літературі ще 1990 року і з того часу регулярно радує нас своїми творами.
Хто не знає, що творчість Олді вшановано не одною престижною премією — тут і «Роскон», і «Фанкон», і «Зоряний меч», і «Странник», й безліч інших.
Але одного ви не знаєте точно — що новий їх роман «Обитель героїв» виходить українською мовою раніше, ніж російською, і ми з вами будемо мати ексклюзивне право його прочитання.
Отже, поспішайте реалізувати де право на заздрість північним сусідам.
«Зелений пес» відкриває нову серію «Світи Г. Л. Олді». Тут ви знайдете традиційний «олдівський» стиль — безліч підтекстів, суміш стилів, карколомний сюжет, і безперечно — глибокі думки.
А головне — віднині усі нові романи харківського дуету Ладиженського та Громова українські читачі будуть читати першими.
Бо так велів сам Генрі Лайон Олді.
— Юне ледащо Фелікс Шахрай на прізвисько Гнилий В’юн зганьблений один раз!.. Двічі! Овідію, ворушися!
— Дядьку, не треба-а-а!!!
— Зганьблений! Зганьблений!
— Ганьба в сідницю! Двічі!
Клинки блискавками металися в тьмяному світлі ліхтаря, вражаючи невтомно. Старенький граф несподівано спритно відскочив до стіни, намагаючись не заважати. Доволі розумно з його боку, бо обер-квізитор розійшовся не на жарт. Видовище репетуючих і до смерті переляканих грабіжників дало йому більше задоволення, ніж вигляд порубаних на кавалки тіл. Кроків сорок барон гнав волаючу трійцю провулком, натхненно виконуючи «метеликове віяло Сет-Раббі» і смугуючи втікачів по філейних частинах. Врешті горе-бандити відірвалися від переслідувача і зникли в темряві.
Трохи захеканий Конрад повернув назад.
— Уклінно дякую вам, бароне! Ваші відвага та доблесть…
— Годі вам, графе! Будь-яка чесна людина на моєму місці…
— Чесна і мужня, бароне! Мужня! А це в наші часи не надто поширене поєднання, на жаль.
— Ви мені лестите… — Конрад, як і більшість його сучасників, був доволі чутливий до фіміаму лестощів, проте, постарався перевести розмову на іншу тему. — До речі, графе… Що привело вас у ці нетрі проти ночі?
— Ви не повірите, друже мій! Я заблукав! Вийшов прогулятися перед сном — і не зміг знайти дорогу назад. У вас у столиці надто заплутане планування. Особливо на околицях. І надто зухвалі розбійники. У моєму графстві всяка потолоч не ризикує нападати на людей шляхетного стану.
У останніх словах Рівердейла обер-квізитор вчув натяк на погану роботу Всевидющого Приказу. І знову поквапився змінити тему:
— Я проведу вас до готелю, графе. Нам по дорозі.
— Кличте мене просто, без церемоній — Ернест. Я перед вами в боргу. І не сперечайтеся, будь ласка! О, вибачте, я наступив на ваш планшет…
— Гаразд, не сперечаюсь, — жартівливо підняв руки барон. — Але тоді й ви називайте мене Конрадом.
— Ходімо, друже мій Конраде. Без вас я б, напевне, до ранку шукав дорогу. До речі, як ваша дуель? Сподіваюся, все пройшло добре?
Конрад дозволив собі посміхнутися:
— Цілком. Не гірше, ніж у провулку.
— Від душі поздоровляю! «Віяло Сет-Раббі» у вашому виконанні було чудове! Зважте: це не комплімент, а оцінка знавця. Хоча з лівої… Вам корисно трохи розслабити плече. А кисть при відтяжці, навпаки, закріплювати жорсткіше. Це дозволить скоротити амплітуду без втрати сили. А щодо решти — чудово! Хоч у підручник поміщай.
Слухаючи міркування графа, барон час від часу ствердно кивав, визнаючи зауваження Рівердейла справедливими. Дивно, щоправда, вислуховувати подібні сентенції від ексцентричного старого, врятованого з лабет грабіжників. Але це зайвий раз підтверджувало правильність висновків. Граф ле Бреттен — видатний теоретик ратної справи.
Що стосується практики, то не всім же бути універсалами.
— …це називається готель?! Це називається столиця?! Мені, жінці похилого віку, жити у вугільному ящику?! Та там же чорно, як у дракона в задниці! І за цей склеп — півбінара в день?! Що? Їжа? Я ще подивлюся, що у вас за їжа! Ще понюхаю! Скуштую на смак! Либонь, помиї такі, що й свині гидуватимуть!
Біля конторки, за якою ховався зіщулений Трепчик-молодший, лементувала стара карга. Найбільше карга скидалася на пірата в спідниці. Вірніше, у багатьох спідницях, що гамузом стирчали одна з-під одної. Голова пов’язана криваво-червоною хусткою, але не по-жіночому, а з вузлом на потилиці та двома хвостами, що спадали на широченні плечі; сиві пасма повибивалися назовні. Обличчя черепахи, усе в зморшках, ніс гачком. Ліве око закрите пов’язкою, праве, глибоко посаджене, хижо зблискує. Рукави плетеної кофти закочені по лікоть; пальці на жилавих руках ворушаться врізнобій.
І голос хрипкий, як у голодної ворони.
— Не турбуйтеся, пані! Зараз запалимо свічки! За рахунок закладу! І годують у нас пречудово, не сумнівайтеся! От їх сіятельство з їх світлістю — добрий вечір, панове! — підтвердять. Я вас особисто проведу, щоб не спіткнулися, борони Вічний Мандрівцю! Ось, я вже й канделябр узяв… Чого ж ви проти ночі приїхали, пані? Ви б зраночку, завидна…
— Коли треба, тоді й приїхала! — каркнула бабця. — Ранком йому, костоїду! Може, взагалі не треба було приїжджати? Та й інших дурнів віднадити?! То я можу…
Здорове її око з підозрою косувало на «сіятельство зі світлістю», що ввійшли в хол. Мабуть, пройдисвіти залітні! — читалося в погляді.
— Що ви! Як можна! Я не те хотів сказати… Дозвольте, я прислужу…