Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
Що в родині своїм жерцем справді був старший, цебто батько чи мати, вказує те, що звичай
благословення позостався за ними ще й дотепер, як то бачимо і в інших народів. Благословення дуже старий звичай, визначає «висловлення блага» (добра) чи «благе (добре) словлення», побажання добра з вірою, що так і збудеться. При різних ритуальних обрядах, напр. весільних, у батька-матері молоді просять благословення, і вони його дають: «Благослови, Боже, і отець та мати». Староста на весіллі грає релігійну ролю, і в нього беруть благословення на кожну окрему річ. Часто благословення дається три рази, а іноді робиться хлібом, — тоді воно сильніше. Благословлячий по благословенні цілує в чоло, а його цілують у руку.
Стародавні вірування й обряди перейшли й до часу християнського, і міцно тримаються в народі ще й тепер. І тепер батько в родині є виконавцем усіх святкових обрядів у хаті, йому належиться перша роля. Увесь обряд, скажемо, Різдвяної куті проводить батько. У деяких наших місцях на кутю батько сідає за стіл, уставлений стравами з снопами, й питає: «Чи бачите мене, діти?» йому відповідають: «Не бачимо». Батько на це: «Ну, дай же, Боже, щоб і на той рік не бачили![139] Від цієї ролі батька, як релігійного домового голови, перейшла назва й на Священика — «Батюшка», стародавнє наше слово, замінене чужим «Піп». За дохристиянського часу князі приносили загально-громадські жертви, цебто були ніби верховними жерцями; так само й за часів Християнства вони не випускали з своїх рук керівної ролі в Церкві.
Відунство й повір'я
1. Впливи й дії волхвів та чарівників
Але хоч волхви й не розвинулися в нас в окремий стан публічних жерців, усе ж таки вони розвинулися в певний клас людей, що стояли над масою й служили їй своїм, на свій час небуденним знанням. У цьому відношенні вплив волхвів на маси був великий, просяк усе людське життя, сильно вплинув на народні вірування, і сильно помітний в народі від найдавнішого часу аж дотепер, тільки з бігом часу волхв зміняв своє ім'я на інше. Пор. у «Кобзарі» Т. Шевченка: «Заворожи мені, волхве, друже сивоусий!» 104.
У старовину волхв і кудесник були однозначні, а пізніше від них пішли наші ворожбит, знахор, відьмак, відун, чарівник, чаклун, шептун, чародій, химорбдник, і т. ін., — усе це слова одного значення, тільки з підкресленням якоїсь своєї особливості: ворожбит — від ворожити, знахар — від знати недуги й будуче, відун, відьмак, відьма, відьмувати — відати все, чарівник — хто вміє чарувати, й т. ін. У київському Словнику 1627 р. Памви Беринди ст. 101 старе слово «кудесник» перекладається по-нашому на «чарівник», але подається й згірдливо: кудес — чорт. Цим самим займалися й жінки, і це були: чарівниця, знахарка, ворожка, чаклунка, чародійниця, шептуха й ін.
Усякі відуни згадуються частенько вже в Біблії, як ті, що допомагають людині, напр., коли вавилонському цареві потрібно було розгадати сон, чи то він кличе «чарівників та заклиначів, і чаклунів та халдеїв» (Даниїл 2. 2).
Різного роду чарівники звичайно допомагають людині, а особливо лікують її, звідти їхня сила в народі й уперта невмиручість.[140] З нечистою силою вони звичайно не знаються; навпаки, вони легко викликають своїми вміннями навіть дощ чи погоду, цебто борються з чортами, які той дощ крадуть. Щоб чинності були сильніші, знахар чи ворожбит виконує їх певного часу й на певному місці, напр.: або вранці до світу, або під зорями, або на кладці біля води. Чаклуни знають вірні способи виганяти щурів з обістя, про що є багато переказів. Чарівниці вміють приворожувати хлопців до дівчат, а деякі з них знають навіть молодильне молоко, — щоб не старітися. Часом бувають і злі чарівники, що шкодять людям, особливо своїм ворогам, і насилають на них чари, але інший чарівник легко їх здіймає. Вдавнину ворожбити мали велику силу, й часто бували провідниками племени. Помираючи, відуни можуть передати набуті знання своїм дітям, — це будуть т. зв. «родимі чарівники».
Борис Грінченко в своєму творі «Під тихими вербами» 1901-го року отак описує сучасну знахарку: «Баба Мокрина — то була собі така знаюча баба, на все село знахарка. Чи в кого яка хвороба, чи в чоловіка що пропало, чи якій дівчині від любощів, чи до любощів треба, — всі до неї, до тієї баби Мокрини йшли. Стара вже була, а ще моторна, й бачача на все така, що ну! І вже як підеш до неї, то й не думай нічого брехати, бо однак вона вгада, що брешеш, — тоді вже й пособляти не схоче!» (Твори, вид. 1963 р. т. II ст. 373). — «Стару Хомиху кликнули, щоб замовила кров.» 63.
Як я вище зазначував (див. ст.), слина й плювання, як ознаки сили, звичайні при чаруваннях. Щоб удар був сильніший, треба в руку поплювати. Пор. Приповідки в Плйвюка: Не все той б'є, хто в жменю плює 13, Хоч і дощ іде, а він у долоню плює 107, Не клени, бо шкода слини 160.
Чарівництво, звичайно, взагалі сильно відбилося й по наших старих приповідках, напр.: У вдовиці чари на полиці 35, Баба шептуха від злого духа 4, І ворожка не порадить 178, На вечорницях дівки чарівниці й т. ін.
2. Відьма й її дії
З бігом часу постав особливий рід відунів — відьми. Назва походить від відати — знати, знати все. Бувають відьми родимі, що походять з відьомського роду, вони конче мають малого хвоста, і бувають відьми вивчені, що відьмацтва навчилися від кого іншого, — вони хвоста не мають. Відьом не треба плутати з чарівницями: ці можуть робити й добро, а відьма спосібна тільки на зло. Віра в відьом відома багатьом народам, найбільша вона в німців, поляків і в нас; латинські народи відьом майже не знають.
Жінки були сильніше прив'язані до нашого стародавнього поганства, і по прийнятті Християнства ще довго сильно його трималися. І це жінки найбільше заступили давніх волхвів, і з них постали різні відьми, чарівниці, гадалки й т. ін..[141] У Початковому Літопису читаємо: «Тако во вся роди много волхвують жени чародійством, і отравою, і іними бісовськими козньми». Серед стародавніх сповідних питань згадки про ворожок знаходимо нерідко.
Відьми відьмують, — накликують біду на людей різними способами: вони крадуть дощ і росу, і через них лютують на землі посухи; а то можуть украсти й місяця. Вони доять чужих корів, і нерідко можуть задоїти їх до загину, а відьми родимі можуть доїти й на віддаль. Це вони роблять на збіжжі, на житі, пшениці й ін. т. зв. «закрутки», — закляття на господаря, який, коли споживе зерно з-під закрутки, то сам скрутиться, як ця закрутка. Не вільно навіть торкатися цих закруток, — їх може зняти з певним закляттям тільки ворожбит. По старих Київських Требниках були особливі Молитви на зняття таких закруток. Чорні коти за*вжди на послугах відьом, і тому зле людині, коли їй перебіжить дорогу чорний кіт. В ніч під Купайла, або іншого часу, відьми й взагалі вся нечиста сила збираються на гулянку на Лису Гору, головно на ту, що на правому боці Дніпра біля Києва, чому «Київська відьма» завжди дуже вправна й найлихіша. У німців відьми також бенкетують у Вальпурґієву ніч, пор. «Фауст» Ґете.
Лиса Гора відома в багатьох народів і з дуже давнього часу, — уже в Біблії її згадується, пор. Числа 23. 3: «І Міл'ам пішов на Лису Гору» (ей, нічим не покрита). Див. також Ісая 13. 2: вилисіла гора, відкрита гора
На гулянки відьми вилітають з хати на коцюбі,вінику чи помелі, або також на чорному коті через комин; щоб вилетіти, вони мусять намаститися особливою мастю. Відьми часто перекидаються домовим звірем, і бігають до людей, щоб їм шкодити. Бувало, що таких перекидьків ранили, і потім удень бачили відьму з цими ранами. Відьма легко стає молодою й вродливою, і такою поспішає на Лису Гору, на бенкети з дияволами.
Відьма завжди знається з нечистим й накладає з ним, тому й має чародійну силу. Для свого відьмацтва відьма чи відьмак уживають особливих чарівних речей: кістку з лиличого крила, гусячий та собачий кал, жаб і т. ін., та готовлять різні чародійні масті.
Відьма не тоне в воді. По судових присудах, кого підозрівали в відьомстві, кидали в воду: коли тримається зверху і не хоче тонути, то певна відьма, коли ж зразу йшла на дно, то невинна.[142] Часом відьми й по смерті не гниють, бо земля їх не приймає. З історіГ знаємо, що року 1667-го гетьман Бруховецький спалив живу полковницю Гострую «за малую вину», чи не за відьмування.[143]
[139]
Костомаров: Славянская мифологія, 97.
[140]
Алмазов А. Й.: Врачевальния молитви. «Лѣт. ист. — фил. Общ. при Новорос. ун.» V.
[141]
Н. Сперанскій: Вѣдьмы и колдовство, М. 1906. — С. Смирнов: Бабы богомерзкія, див. «Сборник статей, тіосвящснных В. О. Ключевскому», М. 1909 р.
Про відьом див. ще: Антонович В. Б.: Колдовство. Документи, процессы. Изслѣдованія. Спб., 1887 р. дуже цінна праця. — Довнар — Запольскій М. В.: Чародійство в Сѣверо-Западном Краѣ в XVII–XVIII вв., этногр. Обозр.» ч. 2.1890 р. — Ефименко П. С.: Суд над вѣдьмами, «Кіев. Старина» 1883 рік кн. XI. — Канторович Я.: Средневѣковые процессы о вѣдбмах. Вид. 2, Спб. 1899 рік. — Дм. К р а в ц о в: Брюховецький і відьми, «Україна» 1927 р. кн. о. — Сумцов Н. Ф.: Колдуни, вѣдьмы и упыри (библ. указатель), «Сборнік Харк. ист. — фил. Общ.», Харків, 1891 р. т. 3.
[142]
Літопис Грабянки, ст. 197. — М. Костомаров: Руина, ст. 210.
[143]
Пор. оповідання Гр. Квітки-Основ'яненка: «Конотопська вільма». — Див. іще В. Б. Антонович: О колдовствѣ в Юго-Западной Руси до начала ХІХ-го вѣка, Київ.