Дохристиянські вірування українського народу

Наші Літописи й інші важливі стародавні джерела ніколи ніде не згадують про жерців, що потрібні були при жертвоприношеннях, а тому в нас нема міцних даних припускати, що в слов'ян взагалі, і в нас зокрема, був осібний розвинений клас чи каста жерців (крім слов'ян західніх, де вони справді були). Коли потрібно було приносити жертву, її приносив кожен за себе або старший в родині, цебто батько; він же був і виконавцем усіх приватних родинних обрядів. А публичні жертви звичайно приносив князь або його бояри; напр. Початковий Літопис розповідає, що князь Володимир поставив ідолів у Києві, він же нараджується зо своїми боярами та старшими про переміну Віри, але. ніякі жерці при цьому не згадуються, а згадати Літописець мусів би, коли б вони були.

Але були в нас т; зв. волхви, тільки не як окремий клас, не як служителі всенародні, але як окремі фахівці в зносинах людей з богами. Про них часом згадують наші стародавні пам'ятки, але не часто, а Слова зовсім промовчують. Люди вірили, що волхви мають надлюдські знання, що вони віщі, відуни, що вони добре знають, чим і як уласкавити богів, а тому стоять близько до них. Волхви були в великій пошані як народу, так і князів.

Так, арабський письменник середини X віку Ібн-Даста свідчить, як ми бачили вище, що в русів є волхви, які сильно впливають на князів, і яку жертву вони призначать, так і мусить бути. Князь Олег, як сповіщає Початковий Літопис, питався волхва, від чого він, князь, помре, і той правдиво йому напророкував, що він помре від свойого улюбленого коня, хоч Олег (чи Літописець) і сказав був на це: «То ть неправо молвять волсви, но все то лжа єсть». Звичайно, волхви стояли за стару віру, були проти нового Християнства, про що не раз згадує й Початковий Літопис. Так, року 1071-го в Києві появився був волхв, що сильно виступав проти Християнства. Він говорив, що в кару за зневажання старої віри через п'ять літ Дніпро потече назад, а Русь та Греція переставляться своїми місцями. Але цей волхв скоро зник.[134]

Волхви були в нас носителями таємної глибокої мудрости, і саме слово волхв в Євангелії (Мт. 2. 1) визначає мудрець. Самі волхви твердили про себе, що вони знаходяться в зносинах з богами: «Явило ми ся єсть пять бог», «нама бозі повідають» (Літопис). В давньому Житті Св. Володимира твердиться: «Многи чюдеса і волсви створиша бісовським метанієм».[136] Вони лікували хворих, пророкували будуче, і народ до них линув, особливо в біді, бо вірили, що волхви все знають, усе можуть.

Одне старе Слово натякує, що волхви приходили в екстазу, певне, коли вони молилися: «Всіх же іграній проклятіє єсть вертимоє плясаніє». Е. Аничков твердить, що на розвиток наших волхвів, особливо на півночі, вплинули фінські волхви, що були більш розвинені, як стан, ніж слов'янські (ст. 276). Волхви впадали в о ціпеніння, як фінські шамани, — це й було наше «вертимоє плясаніє» (ст. 236).

До волхвів часом зачисляли й врачів-лікарів, бо всі волхви й лікували, та й лікар тоді оперував не тільки зіллями, але й заговорами. Так, у Патерику Печерському читаємо: «і много от врачев-волхвов помощі іскаше». У Псковському Літопису вже в пізніший час доктор Бомелій зветься волхвом.[137]

Взагалі ж лікарі довгий час належали до класи церковників, бо й вийшли з волхвів. У монголів, напр., волхви були разом із тим і лікарями. Волхви лікували, і головно це ще довго тягло до них людей, бо вони, знавці свого діла, справді добре допомагали. І тільки в кінці XIII віку волхви стали остаточно виводитися. І пізніше на Священиків і монахів простий народ довго ще дивився, як на колишніх волхвів, шукаючи в них волхвування та ліків.

Хоч слово «волхв» і має в нас свої похідні: волхвувати, волшебний, волшебник, волшебниця, але слова ці в нас рідкі, вони — архаїзми, бо замінилися іншими, новішими.

Волхви віщі, — вони знають будуче. Пророцтва волхвів збуваються, каже літописець про князя Олега під 912 роком, про Всеслава Полоцького під 1044 роком, і ін.; цей останній князь Всеслав Полоцький (1101 р.), як твердить Літопис, народився від волхвування, і тому був родимим волхвом — чаклуном, і міг перекидатися на вовкулака; отже, волхви ще є в XII віці; він народився з «язвеном» (плівка, шкірка) на голові, тому був кровожерний.

З прийняттям Християнства на волхвів пішло урядове гоніння, і вони порозбігалися по лісах та дебрах, а хто позостався, притаївся. На княжому дворі волхвів замінили тепер Священики. Але волхви не позникали й не здавалися, хоч Християнство оголосило їх бісами; під час лихоліття, напр. голоду, вони являються до народу й бунтують його, і народ ішов за ними, як це було в Києві, Суздалі, Новгороді й ін. містах, про що розповідає Літопис. І з бігом часу волхви не виродилися, але переродилися, бо різного роду волхвування не зникло й тримається аж до нашого часу. І ще значно пізніше Требники вперто ставлять питання: «їли (чи) к волхвам ходил єси, іли в дом водил».[138]

Крім волхвів, були ще й кудесники — це тільки інша назва для волхвів, як свідчить Літопис під 1071 роком. Але є вказівки, що кудесники були меншого знання, а волхви вправніші (див. Життя Зосима й Саватія Соловецьких, Аничков, ст. 278).