Поза часом і простором
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Поза часом і простором». Краткое содержание книги:
Валерій одягнув скафандр і опустився на поверхню планети.
— Алло! Вікторія! — почувся його голос по радіо, — чи чуєте ви мене?..
— Чую добре!
— Я буду підтримувати розмову з вами весь час. Не забувайте давати сигнали!..
Невелика пауза, а потім Вікторія знову почула слова Тригуба:
— Дивно — Сонце знаходиться на тому ж самому місці, що й раніше, тоді, як ми прилетіли! Очевидно, ця планета не обертається навколо осі! Недалеко бачу пасмо гір… Ряд сріблястих піків! Дуже погано видно. Піду в напрямку до них, познайомлюся з рельєфом… Може, знайду щось цікаве.
— …Включаю прожектор. Нічого не бачу, крім крижаної пустелі. Дивно, дуже дивно — яким чином ця планета стала мандрувати в просторі?!
Раптом Вікторія почула вигук здивовання, якесь бурмотіння.
— Що там цікавого, Валья? — запитала вона.
— Чудеса! — схвильовано відповів Валерій. — Вікторія! Тут в світлі прожекторів я бачу стіну… не кам’яну, не природну стіну… Ось я підходжу ближче… Так! Я не помиляюсь — це, безумовно, витвір розумних істот!..
— Що ви кажете? — вигукнула здивована Вікторія.
— Такі Стіна якась напівпрозора, рожевого кольору… Безперечно, це робота розумних істот, які колись населяли цю планету! Але що ж трапилося з ними?..
— Валя! — обізвалася Вікторія. — Дивіться далі, може, буде щось цікавіше!..
— Йду! — відповів Тригуб. — Йду вздовж стіни. Вона тягнеться метрів на двадцять… Ага… Ось вона закінчується!.. Повертає під прямим кутом… О! Щось схоже на будівлю!..
— А входу не видно? — зацікавлено спитала Вікторія.
— Не бачу! Е, ні! Ось сходи… з того ж самого матеріалу… Я йду по них вгору. Вийшов на майданчик, який обгороджено бар’єром з трьох боків…
— А нащо ті бар’єри? — спитала Вікторія.
— Не знаю, — задумано відповів Валерій. — Істоти, безумовно, були високо розвинуті. Матеріал, з якого побудовано це спорудження, — синтетичний. Щось подібне до нашої пластмаси… Жаль, що доведеться знищувати планету, — а то ми могли б узяти звідси багато цінного. Я гадаю, що в руїнах таких споруджень знайдеться немало залишків їхньої культури…
Раптом Вікторія насторожилася. Почувся тривожний голос Тригуба:
— У мене під ногами щось затряслось! Треба пове…
На цьому його голос обірвався, і більше не було чути жодного слова…
— Валя! Валя! — закричала Вікторія. — Що з вами?..
Відповіді не було.
— Валя! Обізвіться! — без кінця повторювала дівчина, розгублено поглядаючи в ілюмінатор.
Вікторія включила автоматичний пеленгатор, а сама без кінця говорила в мікрофон одні і ті ж тривожні слова:
— Валя! Валя! Де ви?..
Тригуб мовчав.
Клубочок підкотився до горла Вікторії. її душили сльози, відчай і образа проти несправедливої долі! Тоді, коли все так добре склалося і вони були на шляху до повернення — раптом якесь непередбачене лихо спіткало Валерія!..
Почулися сигнали радіо. Це викликала Земля…
— Тригуб! Тригуб! Космольот з термоядерним пальним ми запустили з швидкістю десяти тисяч кілометрів на секунду. Він знаходиться на півдороги до планети. Вам пора відлітати!..
Вікторія настроїлась на передачу, схилилася до мікрофона і сказала:
— Земля! Говорить ракета Тригуба! Чи чуєте ви мене?..
— Хто це? — запитали з Землі.
— Це говорить Вікторія Деніс. Не дивуйтесь, що я тут! Коротко з’ясовую… Я вилетіла на космольоті Гершера вслід Тригубу, тому що Гершер хотів використати зорельот для знищення Тригуба… Космольот російського інженера загинув, мені вдалося врятувати Тригуба і на моєму кораблі долетіти до планети… Тепер стався трагічний випадок. Тригуб пішов розвідати місцевість навколо апарата і не повернувся… З ним щось трапилося, як він сказав по радіо… Я не встигла нічого розібрати!.. Що робити?..
— Інженер Деніс! — після невеликої паузи відповіла Земля. — Говорить Президент Всесвітньої Академії. Чекайте — скільки можна. Викликайте Тригуба по радіо, ждіть! Ми зобов’язані зробити все можливе для його врятування! Але за півгодини до зустрічі планети з зарядженою ракетою ви вилетите самі! Ви розумієте?..
— Гаразд! — тихо відповіла дівчина.
— Слідкуйте за годинником і нашими сигналами.
Земля замовкла. Вікторія — бліда і засмучена — невтомно викликала Тригуба по радіо…
…Пройшло кілька годин. По сигналах з Землі Вікторія взнала, що космольот, який ніс смерть планеті, знаходиться на відстані кількох годин польоту. Треба було готуватися до повернення. Такий був наказ з Землі…
Вікторія ще раз оглянула в ілюмінатор околиці тьмяної зеленкуватої рівнини і сіла до пульта управління.