Поза часом і простором
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Поза часом і простором». Краткое содержание книги:
Валерій витер спітніле чоло, схопився за ручку регулятора. Кілька ударів вогняних стовпів з дюз, і корабель майже повис над рівниною біля гірського хребта…
…Захитавшись, космольот глибоко занурився у грунт і непорушно зупинився. Незабаром вгорі відкрився люк, донизу впали портативні металічні східці. По них зійшли дві постаті і зупинилися біля космольота. Вони були одягнені в незграбні скафандри з термоізоляцією, довгочасовим запасом кисню і їжі. В прозорих шоломах вмонтовано невеличкі радіопередавачі, з допомогою яких можна розмовляти в світі без повітря…
Це були Вікторія і Валерій — люди Землі.
Вони з цікавістю оглянулися, щоб роздивитися незвичайну планету, яка з невідомої причини вторгнулася в чужу систему…
…На фіолетовому небі серед сузір’їв сяяла далека блискуча зірка-Сонце. її проміння освітлювало навколишній пейзаж не сильніше, ніж Місяць вночі. Чорнозелена тінь падала від зорельота на сіру рівнину. Все навколо було якесь казкове, нереальне…
— Ну от бачите, Валья, — промовила Вікторія, — ваше передбачення здійснилося! Ми зустрілися — як це ви говорили — «на далекій невідомій планеті»…
Обличчя Валерія за прозорим шоломом усміхнулося:
— В інших умовах я був би щасливий з цього! Але тепер!..
Все було зрозуміло без слів. Обоє замовкли і з тривогою та цікавістю знову почали роздивлятися навколо. По лінії обрію Валерій визначив, що планета була розмірами не менша від Землі. Потім він нагнувся вниз і почав роздивлятися грунт.
— Вікторія! Погляньте-но сюди! — схвильовано промовив він. — Цей грунт створений організмами… ви розумієте?..
Вікторія відколупнула грудку під ногами і побачила, що Тригуб має рацію.
Це був справді такий же грунт, як і на Землі, тільки замерзлий в страшному холоді міжзоряного простору…
— Значить, на цій планеті було колись життя, — задумано промовив Валерій. — Воно зникло від якоїсь космічної катастрофи. А тепер ця планета загрожує нам…
— Пора, Валья, — м’яко нагадала Вікторія. — Пора робити розрахунки — чи ця планета пройде мимо, не заподіявши шкоди, чи справді загрожує нам?..
— Так! — погодився Валерій і знову піднявся по східцях в зорельот. За ним Вікторія.
В каюті вони роздяглися і почали робити розрахунки…
В потужний телескоп Валерій спіймав малесеньку цятку — Землю, потім з допомогою найточнішого спектроскопа визначив швидкість планети по відношенню до Сонця і почав робити розрахунки шляху цього космічного мандрівника.
Колонки цифр і математичних рівнянь росли під його рукою на листку паперу. Вікторія поглянула в цю мить на Валерія і побачила, як він зблід.
— Що — дуже погано? — тривожно запитала вона.
— Так, — похмуро відповів Тригуб. — Ця планета пройде точно по орбіті Землі. Навіть дивно — чому все так виходить?.. Ніби хтось спеціально послав її нам на погибель…
— Ну, це вже містика, Валья!..
— Я розумію! Але якщо ми не розіб’ємо її, зустріч, а разом з тим катастрофа — неминуча!..
Він рішуче підійшов до радіопередавача і, настроївшись на Землю, заговорив:
— Земля! Земля! Уважно слухайте! Швидкість планети, всупереч даним обсерваторій, менша, а саме — двісті вісімдесят кілометрів на секунду. Це дає додаткові шанси!.. Шлях планети пролягає точно по орбіті Землі. Сумнівів не може бути! Негайно висилайте зорельот з термоядерним пальним. Іншого виходу нема — тільки розбити цю планету!..
Земля відповіла:
— Через півгодини космольот вилетить у простір!..
Валерій полегшено зітхнув і виключив радіо.
— Нарешті, можна бути майже спокійними… Деякий час ми побудемо тут, доки корабель наблизиться — потім вилетимо. Ми будемо спостерігати, як ця планета розлетиться на шматки!.. Звичайно, з пристойної відстані… Правда, цікаве видовище?.. Це ж справжня космічна катастрофа!..
— Так! Але тепер уже з волі людей, — додала Вікторія.
— А поки що, — продовжував Валерій, — ми ознайомимось трохи з планетою. — Може, знайдемо щось цікаве…
Почулися сигнали радіо. Валерій знову включив динамік. Говорила Земля:
— Корабель з термоядерним пальним вилетів у простір.
— Повідомлення прийняв! Контролюйте весь час політ ракети і повідомляйте мене!.. — відповів Тригуб.
Знову виключивши радіо, він повернувся до Вікторії:
— Я зроблю невеличку подорож навколо космольота… Ви слідкуйте за сигналами з Землі і пеленгуйте також мені, щоб я не заблудився…
— Гаразд!