Поза часом і простором
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Поза часом і простором». Краткое содержание книги:
Валерій зачудовано подивився в ілюмінатор на мереживо зірок, потім знову на дівчину. Протер очі.
— Вікторія, — ледве промовив він, — я сплю чи справді бачу вас?.. Що все це значить? А якщо все це не сон, то що ж трапилось і як я опинився на вашому кораблі? Я згадую лише одне — удар… повітря почало виходити!.. Очевидно, метеорит був мікроскопічним, бо у великий отвір повітря вийшло б моментально… Я кинувся до скафандра, одягнув його… і коли закріпив шолом, тиск повітря розірвав отвір, пробитий метеоритом… Холод простору моментально проник в каюту і скував мої рухи… Я ледве встиг включити сітку огрівання в скафандрі і втратив свідомість. Більше я нічого не пам’ятаю!.. Але як ви тут?.. Звідки з’явилися?..
— Заспокойтесь, — ніжно відповіла Вікторія. — Я вам все розповім…
І з уст цієї хороброї дівчини Тригуб почув про все, що трапилося з нею аж до їх зустрічі в Космосі…
— Вікторіє, — прошепотів Валерій, — за дивних обставин звела нас доля… Тепер ми вже ніколи не розлучимось!..
Вікторія поклала ніжні пальці на його вуста.
— Не будемо тепер про це говорити! — промовила вона. — Треба рятувати людство…
— Вірно! І необхідно тепер же дати радіотелеграму на Землю про все те, що трапилося!..
— Ні! — заперечила Вікторія. — Передавайте так, нібито у вас все гаразд… Що була тимчасова мовчанка в зв’язку з аварією… А про мене ні слова! Я поки що не хочу, щоб знали про мій політ…
— Гаразд! — сказав Валерій. І, настроївшись на хвилю свого корабля, яку слухала Земля раніше, почав говорити:
— Алло! Земля! Ви чуєте мене? Алло! Земля! Ви чуєте мене?
Через десять хвилин ультракороткі хвилі передавача ракети досягли Землі, а ще через десять хвилин прийшла відповідь з Землі:
— Тригуб! Що з вами? Ми вважали вас загиблим?.. Ми ждемо відомостей про все, що трапилося з вами?..
Годину тривала розмова між кораблем Тригуба і Землею. А в наступні години весь світ було сповіщено про те, що Тригуб благополучно вийшов з катастрофи, відновив радіозв’язок і тепер його зорельот перелітає орбіту Нептуна…
І знову, який раз за останні дні, люди Землі радісно зітхнули…
Закінчивши розмову з Землею, Валерій звірив курс корабля. Все було вірно. В потужний ракетний телескоп вже видно було далеку зірочку. То була дивна, незнайома планета, що загрожувала людям смертю!.. Вона швидко збільшувалась, перетворювалася на маленьку кулю. Обриси її були чіткі — значить планета не мала атмосфери…
Валерій відірвався від телескопа, з ніжністю поглянув на Вікторію, яка спала на м’якому гамаку після страшного напруження минулих годин. Якби не фіолетове дивне небо за ілюмінатором ї незвичайність обставин, можна було б уявити, що вони десь на Землі, в кімнаті, і ця чудесна дівчина стала його дружиною… Ні! Рано про це мріяти! Попереду незвідані небезпеки і, може, навіть смерть!..
В перископі праворуч засяяв зеленкуватий Плутон. Це був кордон сонячної системи. Тепер більйони кілометрів розділяли систему від найближчих зірок. Тільки ось цю планету невідома сила кинула в холодні простори міжзоряних шляхів…
Минали години… Тригуб знову подивився в телескоп. Тьмяний диск планети зріс до розмірів великого кавуна.
За спиною Валерія почулося зітхання. Він оглянувся. Це прокинулась Вікторія.
— Може, я заміню вас? — запитала вона.
— Ні! Пора розпочинати гальмування…
З допомогою допоміжних бокових дюз Тригуб поволі повернув зорельот. Спалахи вибухів кидали відблиски на перископи, апарат легко дрижав. Швидкість зменшилася до восьмисот, семисот, п’ятисот кілометрів на секунду… Перевантаження знову притисло мандрівників до крісел… Валерій почав готуватися до посадка на планеті. Треба пильнувати, щоб, ввійшовши в зону тяжіння планети, не розбитися. Наближався вирішальний час…
НА МЕРТВІЙ ПЛАНЕТІ
…Велетенський диск чужої планети заповнив увесь ілюмінатор. Він освітлювався далеким Сонцем і був якимсь попелястим в слабому промінні. Темніші або світліші місця на планеті — оце й усе, що можна було розібрати…
Зорельот давно уже минув орбіту останньої планети сонячної системи — Плутона — і тепер увійшов у зону тяжіння нової планети. Швидкість зменшилася до восьми кілометрів на секунду. Апарат знижувався по спіралі. Валерій і Вікторія не могли й поворухнутися — перевантаження все збільшувалося, кров стукала у скронях, шуміло в голові… Швидкість зменшилася до посадочної. Автопілот слухняно повернув зорельот прямо вниз. Назустріч мчалися знизу гострі піки гір. Блискали в сяйві зірок кам’яні урвища…