Крута компанія
- Автор: Біла Надія
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Академія
- ISBN: 978-966-580-504-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Крута компанія». Краткое содержание книги:
Ненаситне Я юних героїв повісті хаотично рветься пізнати себе в собі й себе в іншому, бо вже так хочеться щастя. І в певний момент до них приходить усвідомлення, що кожен крок, навіть помилковий, не забирає можливості зробити ще один — правильніший.
Люди зустрічаються — цілуються — сплять одне з одним. Коли вони зависають посередині, як його довбаний древній ноутбук, усе пліснявіє. А депресухи йому в житті вистачає, уже з горла лізе, блін.
Раніше Діма клав на всяку філософську лабуду, але те, що зараз відбувається, обволікає його крижаною тугою. Мороз на вулиці — мороз у нього в голові. Виявляється, таке реально буває.
Він прокидається вранці, а день не обіцяє ніякої радості, навіть найменшої, типу морозива. Яке морозиво в таку холодригу? І оце, блін, кохання? Кохання — це щось більше. Кохання повинне відрізнятися від звичайного життя. Воно має бути кращим, робити Дімку щасливим, а не притискати його щоранку до ліжка п’ятитонною брилою розпачу.
Ти
Ви зависаєте в пабі. Ти ще ніколи тут не була. Музика, натовп, темно й задушливо — від усього цього весело. І навколо офігенні люди — музиканти, поети — реально сідають на край дерев’яної лавки біля вашого столу й читають вірші. Напевно, свої. Нехай вони в цей момент уже впиті вщерть, але поет — завжди поет, не важливо, п’яний він чи тверезий.
Художник Захар з рудою бородою увивається навколо, каже, що твоє волосся йому личить. У Сотника такі друзі — творчі натури без даху й гальм. Кожен трошки дивак, але обов’язково талановитий.
Сотник не запрошує тебе на побачення. Він просто телефонує — і ви йдете тусуватися. Ти вже була з ним у гуртожитку кораблебудівного, у котельній педіну. Виявляється, місто кишить цікавими людьми. Спочатку тобі було трохи ніяково — забагато нових облич, але швидко стало ясно, що тусовка тусовкою, а Сашко з тобою разом приходить, з тобою разом іде й усюди сидить поруч. Буває, побалакає з якоюсь дівчиною, але ніколи не лізе до неї цілуватися й навіть її не торкається, а стежиш ти за ним уважно.
Він читає ті самі книжки, що й ти. Він узагалі читає! А варто лише з ним заговорити про який-небудь фільм, замість «Ну так, крутий фільмець», він видає англійською щось на кшталт: «Нехай три більше, ніж два, але куля — лише одна». І ти завмираєш у захопленні. Сотник дивиться фільми в оригіналі!
У нього золотиста коротка борідка, а очі, здається, наповнені синьою водою — так волого дивляться на тебе. Губи всміхаються, теж вологі, він їх часто облизує язиком, коли розмовляє. Ти в захваті від кожної Сотникової риси обличчя й характеру теж.
Під зимовою курткою він носить футболки з вирізом, у ньому просвічують волоски, які лоскочуть ключичну ямку. Рукави футболки підкручено — у Сотника гарні рельєфні руки. Він гарнюся з ніг до голови.
Ти часто думаєш, чому тобі раніше не зустрічалися такі люди — і розумні, і цікаві, і при цьому душевні. Адже вони існують! Наприклад, з тобою Сотник спілкується наче з подружкою, яку він знає тисячу років. Щоправда, минулого разу він під столом узяв тебе за руку, пом’яв пальчики. Але це було так безневинно. Ти нічого такого не відчула — простий вияв уваги.
У школі найзанудніші уроки стають нічого так, стерпні, тому що в тебе перед очима тільки Сашко Сотник, з першого уроку до п’ятого. Ти під партою перечитуєш у телефоні його повідомлення.
Про Сотника знає тільки Мірка. Каринці розповідати не можна. Вона розпатякає Олегу, а Олег — Дімці.
Дімка дружби із Сашком не зрозуміє. Набридло тобі мерзнути по пластикових кафешках! Як до нього не доходить? Тим паче Дімку навіть уявити в одній тусі з друзями Сашка неможливо. Він би там насупився, нашорошився й усіх обізвав снобами. Хоча ти сумніваєшся, чи Дімка взагалі знає таке слово.
Ти вже кілька разів відмовилася гуляти з Дімою. То Сашко взяв тебе на концерт класної групи, то у тебе був завал з уроками, то ви сиділи з мамою всі вихідні під пледом і дивилися її улюблені старі мелодрами з 90-х.
— Сотник такий, ма’, такий, — захоплено шепотіла ти, коли у фільмі нічого не відбувалося, а тільки картинки мінялися під музику.
— Він син Юри Сотника — на рік старше, вчився на татковому факультеті. Я теж була трошки в нього закохана.
— Добре, що ти не вийшла за нього заміж, інакше Сашко був би моїм братом.
Мама сміялася й шоколаду з’їла вдвічі більше за тебе. Але тобі не можна роз’їдатися. Тобі треба відповідати новому стандарту! Ти навіть у дзеркало на себе дивишся по-іншому. Поряд з Дімкою ти була дівчинкою, а поряд із Сашком ти — дівчина.
Як він тебе обіймає, поки ви стоїте й балакаєте з кимось біля входу в клуб, як він подає тобі руку, коли ви виходите з маршрутки — невимушено, природно. Адже в Сашка це в крові, мама щойно підтвердила. А Дімка — незграбний. Як притисне тебе до себе, то шапка сповзе, то зачіска розвалиться. І взагалі, Дімчині обійми нахрапом тобі, звичайно, приємні, але хочеться якоїсь галантності абощо. Хоч слово й книжне, Мірка б тебе засміяла, але Сотник — галантний і все тут.