Науково-практичний коментар Земельного кодексу України
- Автор: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Правова єдність
- ISBN: 978-966-2183-41-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України». Краткое содержание книги:
Видання може стати в нагоді студентам, викладачам і науковцям правничих спеціальностей, практикуючим юристам і усім тим, хто цікавиться земельним законодавством та практикою його застосування.
Окрім видів, виділяють і форми юридичної відповідальності: (1) позитивну (перспективну) - обов'язок дотримуватися правових норм, вчиняти дії, що відповідають "об'єктивним вимогам даної ситуації і об'єктивно обумовленим ідеалам часу"[409], та (2) негативну {ретроспективну) - відповідальність за вчинене правопорушення. У спеціальній літературі виділення позитивної відповідальності піддається обґрунтованій критиці. Вказується, що відповідальність у цьому випадку розглядається у загальному, неюридичному розумінні, межі поняття розмиваються, що є невиправданим як з наукової, як тим більше з практичної точки зору, викликає термінологічну плутанину[410].
Стаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок
Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.
(Стаття 210 зі змінами, внесеними згідно із Законом №997-V від 27 квітня 2007 року)
Нікчемність або оспорюваність. Щодо поділу правочинів (за застарілою термінологією ЗКУ - угод) на нікчемні та оспорювані див. гл. 16 ЦКУ. Недоліком чинної редакції ЦКУ є двозначність у питанні про те, якими слід вважати правочини, що суперечать закону, проте відносно яких спеціальної вказівки на їх нікчемність в законі немає. Хоча ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦКУ передбачили, що "підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог" щодо відповідності змісту правочину "цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства" (що вказує на нікчемність таких правочинів), існують суперечки щодо того, чи можна вважати таку конструкцію "прямим встановленням недійсності", адже із ч. 3 ст. 215 ЦКУ випливає, що нікчемними є правочини, недійсність яких "прямо встановлена законом".
Видається, що на поставлене питання слід дати впевнену позитивну відповідь. Переконливе обґрунтування такого висновку пропонується В. І. Данішевською, М. Б. Гусаком та Ю. Ю. Поповим[411], які звертають увагу на те, що ставлення до правочину, що суперечить закону, як до оспорюваного (за відсутності спеціальної вказівки на його оспорюваність), поставить суд у становище, коли він повинен буде винести на підставі незаконного правочину незаконне ж рішення, свідомо не застосовуючи закон і порушуючи права осіб, які можуть бути взагалі не причетними до правочину. Таке тлумачення ст. ст. 203, 215 ЦКУ, поза всяким сумнівом, не узгоджується із цілою низкою конституційних принципів, у т. ч. принципом верховенства права, і повинно бути відкинуте.
Таким чином, слід вважати, що за відсутності спеціальної вказівки на його оспорюваність правочин, зміст якого суперечить закону, має вважатися нікчемним. Практику судів[412], які керуються цим підходом, слід вважати вірною.
В світлі сказаного положення коментованої статті лише породжують "на рівному місці" абсолютно зайві проблеми, оскільки можуть бути розцінені як такі, що на виняток із загального правила встановлюють оспорюваність (а не нікчемність) угод із земельними ділянками, що суперечать закону. Втім, таке тлумачення, знов-таки, не узгоджувалося б з конституційним принципом верховенства права, оскільки у разі його обрання до незаконних правочинів слід було б ставитися як до таких, що породжують права і обов'язки.
Враховуючи викладене, автори схильні розуміти коментовану норму буквально, а саме, обмежувати сферу її застосування ситуаціями, коли "порушено порядок укладення угоди" (наприклад, при порушенні порядку підготовки земельної ділянки до земельних торгів), який, втім, ніяк не вплинув на зміст правочину. Слід мати на увазі, що для задоволення позову самого лише "порушення порядку" недостатньо. Необхідно, щоб таке порушення призвело до порушення прав позивача. Такий висновок з необхідністю випливає із природи позову як вимоги про захист порушеного чи оспореного права.
Якщо ж допущене порушення призвело до того, що зміст угоди суперечить закону, вона повинна вважатися нікчемною (ст. ст. 203, 215 ЦКУ).
409
Недбайло П. Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. - 1971. - N 3. - С. 51; Петров В. В. Экологическое право России. - М., 1996. - С. 263.
410
Шемшученко Ю. С., Мунтян В. Л., Розовский Б. Г. Юридическая ответственность в области охраны окружающей среды. - К., 1978. - С. 17; Самощенко И. С., Фарукшин М. Х. Ответственность по советскому законодательству. - М., 1971. - С. 43.
411
Див., зокрема, Гусак М., Данішевська В., Попов Ю. Нікчемні та оспорювані правочини: регулювання за Цивільним кодексом України // Право України. - 2009. - N 6. - С 114 - 120.
412
Справа N 2-ц-832/09, розглянута Болградським райсудом Одеської обл. за позовом С. С. А. до ЗАТ "Болградський виноробний завод" про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу "в частині продажу кущів винограду, бетонних стовпчиків, дроту" (після зміни позовних вимог - про усунення перешкод у використанні земельної ділянки).