Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
— Вже напився чаю, а тепер — до роботи! Вважайте, що я вже одужав, надто що й не хворів, а тільки вдавав перед вами світову скорботу! Як там наші мікроорганізми в мерзлому ґрунті? Корисні гинуть, шкідливі розвиваються? Майже як люди.
Ми ще й не розташувалися як слід біля наших робочих столів, як влетіла мадам Щириця, сполотніла, розшарпана, ніяких слідів тривалого спілкування з високоідейним мужем і екзотичною рослиною в торфо-перегнійних горщечках.
— Ви вже чули? — зойкнула вона з порогу. — Не чули? Ой, лишенько! Сталін вмирає!
Професор, здається, вперше за той час, що я тут жив, з цікавістю поглянув на мадам Щирицю, але мовчав. Я підійшов до неї, заспокійливо доторкнувся до її побуряковілої від морозу руки.
— Нінель Пилипівно, що ви ото сказали? Звідки ви довідалися?
— Так по радіо ж! В столовій передали. Правительственне сообщеніє. Товариш Сталін без пам’яті, тобто вмирає.
— Сталін не може вмирати, — спокійно сказав професор.
— Так сама ж чула! Сам же отой, що всю війну передавав, так і сказав: «Состояніє тяжолоє…»
— Вмирати Сталін не може, — вперто повторив Черкас— Він або живе або мертвий. Коли повідомляють по радіо про хворобу, то він уже мертвий. Нас просто готують до неминучої звістки. Закон орди: приховувати смерть верховного хана, поки визначать наступника. Інквізиторський соціалізм тримається на принципах дикої орди: страх і брехня…
Мадам Щириця безтямно переводила погляд з мене на професора, вона вже й не знала, чого більше лякатися: трагічних радіоповідомлень з Москви чи небезпечних Черкасових слів. Ще раз наполохано зиркнувши на мене й на професора, вона обережно виповзла за двері і було чутно, як поспішливо затупотіла коридорчиком..
— Побігла капати на нас своєму благовірному, — сказав я.
— Ет! — зневажливо відмахнувся Черкас— Хай біжить. Вона з своєю незакінченою початковою освітою навряд чи й збагнула що-небудь.
— У донощиків комплекс папуг: безтямно повторювати почуте.
— Сьогодні її ніхто не стане слухати. Навіть вірний страж основ Щириця. І сам Стуконіг, і наш «вихованець» Сирота. Сьогодні всі вони думають тільки про себе. Чи вціліють? Чи не змете їх революційна мітла? Ленін виступав з відкритим забралом, ламав і трощив світ з нахабним цинізмом. Сталін наповзав на державу таємно й непомітно, як чума. А хто буде тепер? І які методи обере для свого утвердження? Ось про що думають, не думаючи, сьогодні всі щириці й сироти, вчорашні раби страху стають рабами ще більшими, бо вчора все було ясно, вони знали, кого боятися, а сьогодні не знають, сьогодні вони розгублені, в їхніх душах паніка, тому ми нарешті можемо зітхнути вільніше і пожити бодай кілька цих днів спокійно. Сарданапал і Валтасар! Тільки уявіть собі, скільки людей сьогодні молиться, щоб вищі сили прибрали нарешті цього мучителя. Навіть такі невіруючі, як ви.
— Я православний атеїст. На фронті я кричав: «За Родину! За Сталина!» Солдат — це досить примітивна істота. Як рядок Маяковського: «Наш бог — бег, сердце — наш барабан!» Тепер я й сам не знаю. Ми поклонялися символу, а вмирає — старий хворий чоловік.
— Це не людська смерть. Це смерть кривавого бога. Незмога передати словами, який я щасливий. Сарданапал і Валтасар! Нарешті я зможу спокійно вмерти! Нарешті, нарешті!..
— Олексію Григоровичу, гріх таке казати!
— Я знаю, що кажу, Миколо Федоровичу. Я на п’ять років молодший за нього, але старіший на цілу тисячу років! Тому пережити цього найжахливішого вбивцю всіх часів — хіба це не щастя!
— Мені теж часто здається, що живу тисячу років. Я відчуваю це так реально, що іноді стає страшно. Минуле життя розростається в мені дедалі буйніше, а нинішнє мовби вкорочується і щодалі більше й страшніше.
— Найперша ознака епохи інквізиторського соціалізму. Прокруст вкорочував окремих людей, Сталін — цілий народ. Тоді взявся й за сусідні народи. Мріяв про все прогресивне людство.
Від Прокрустового ложа до сталінських таборів. Суцільне жорстоке вкорочення.
— Але тепер з цим покінчено?
— Побачимо, яку клятву виголосять над могилою тирана його наступники.
Сталін жив ще два дні. А може, то жила тільки легенда про безсмертного вождя, а тоді вмерла й легенда і радіо Москви казенно урочистим голосом Левітана, трагічно страшним для цієї єдиної в історії людства нагоди, повідомило про велику смерть.