Темна вежа. Темна вежа VII

Він уже розтуляв рота, коли Патрік поклав олівця на землю і взяв у руку свою нову іграшку. Витирачка вже зменшилася наполовину, а інших не було — як і Роландового револьвера, маленькі рожеві грудочки забрала з собою Сюзанна, напевно, тому, що банку вона носила в кишені, а про те, щоб віддати її, не подумала, бо думки були зайняті важливішими речами. Патрік уже заніс гумку над малюнком, та потім підвів погляд — мабуть, щоб пересвідчитися, що справді хоче стерти, — і побачив стрільця, котрий стояв у сухому річищі й похмуро дивився на нього. Що Роланд сердиться, Патрік зрозумів одразу, хоча, напевно, гадки не мав чому, і його обличчя скривилося від страху та нещастя. Роланд побачив його таким, яким Дандело, певно, бачив сотні разів, і від цієї думки весь його гнів умить випарувався. Він не допустить, щоб Патрік його боявся, якщо не заради себе самого, то заради Сюзанни він цього не допустить.

Та, як виявилося, це пішло на користь і йому самому.

«Чому б тобі його не вбити? — запитав хитрющий голос, що пульсував у голові. — Якщо вже ти так піклуєшся про нього, то вбий і поклади край його стражданням. Вони з шалапутом зможуть ступити на галявину разом. І тобі, стрільцю, місце застовплять».

Роланд похитав головою і видушив з себе усмішку.

— Ні, Патріку, сину Соні, — промовив він (бо саме так у його присутності назвав хлопця робот Білл). — Ні, я був неправий… знову… Я не сваритиму тебе. Але…

Він підійшов до Патріка. Хлопець сахнувся від нього з якоюсь наче собачою запобігливою усмішкою, яка знову викликала в Роланда напад люті, але цього разу він легко придушив у собі непотрібні емоції. Патрік теж любив Юка і лише малюючи міг подолати свою печаль.