Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
«Почекай ще трохи, — порадив йому голос. — Ще зовсім трохи. У мене є ще один туз у рукаві. Зачекай… ще зовсім трохи».
І Мордред став чекати. А за секунду чи дві відчув, що пульс Темної вежі змінився.
Зміну відчув і Патрік. Пульс тепер заколисував, і в ньому були слова, що притлумлювали його бажання малювати. Він провів ще одну лінію, зупинився, потім відклав олівця й просто підвів погляд угору, на Стару Матір, що мерехтіла неначе в унісон зі словами, які лунали у нього в голові, словами, які Роланд би впізнав. Та тільки цю пісню співав якийсь старий, тремтячим, проте приємним голосом:
Патрік клюнув носом. Його очі заплющилися… розплющилися… і знову повіки стулилися.
«В кошик насипати», — подумав він і в світлі вогнища заснув.
«Пора, мій добрий сину, — прошепотів холодний голос у розпашілій Мордредовій голові, у мозку, що згоряв і плавився. — Пора. Іди до нього й зроби так, щоб він більше ніколи не прокинувся. Убий його серед троянд, і ми запануємо разом».
Мордред вийшов зі сховку. Бінокль випав з його руки, що вже втратила обриси людської. Змінюючись, він відчув, як його затоплює відчуття безмежної впевненості. Ще хвилина — і все буде скінчено. Вони обидва спали, і завадити йому ніхто не міг.
Чорне жахіття на сімох лапах, він помчав до табору й людей, що спали. Його паща невтомно стулялася й розтулялася.
Десь далеко, за тисячу миль, Роланд почув гавкіт, гучний і тривожний, шалений і лютий. Його виснажений розум спробував було від нього відкараскатися, затемнити його й знову поринути в забуття. Аж раптом пролунав жахливий крик болю, що змусив стрільця блискавицею знятися на ноги. Той голос, хоч і спотворений болем, він упізнав.
— Юк! — заволав він. — Юку, де ти? До мене! До ме…
Він був там — звивався в павучих лапах. Їх обох було добре видно в світлі багаття. Позаду них, прихилившись спиною до стовбура тополі, крізь запону волосся, що падало йому на очі (і невдовзі, тепер, коли Сюзанни з ними вже не було, мало знову забруднитися), отупіло дивився поперед себе Патрік. Пухнастик несамовито борсався, намагаючись ухопити павука зубами, піна розліталася з його щелеп навсібіч, навіть коли Мордред зігнув його так, як ніколи не могла б вигнутися його спина.
«Якби він не вискочив з високої трави, — подумав Роланд, — у Мордредових лапах був би зараз я».
Юк вгризся глибоко в павучу лапу. У світлі багаття Роланд бачив заглибини завбільшки з монету на м’язах щелепи шалапута, що дедалі більшали, бо зуби чимраз глибше впиналися в почвару. Павук заверещав, і його хватка ослабла. Тієї миті Юк міг би вивільнитися, якби схотів. Але він не схотів. Замість зістрибнути й відскочити, поки Мордред приходив до тями, Юк скористався миттєвою свободою, щоб витягнути довгу шию і вхопити зубами за те місце, де одна з лап страховиська з’єднувалася з жирним тулубом. Він вгризся глибоко, і по боках його пички потекла чорнувато-червона рідина. У світлі багаття в ній зблискували помаранчеві іскри. Мордред заверещав ще гучніше. Він геть випустив Юка з уваги й тепер за це розплачувався. Осяяні вогнем багаття, дві фігури, що звивалися в колі світла, здавалися істотами з нічного кошмару.