Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
В атмосфері київської академії, де «піїтика», в теорії й практиці, була одним з головних предметів навчання, де «акростихи» й «куріозні» вірші, що читані з переду і ззаду давали той сам склад букв, вважалися вершком «поетичного надхнення», не могла розвинутися справжня поезія. Вона розвинулася й розцвіла подальше від академії а поблище народу, з його невичерпаною скарбницею - устної словесности.
Тогочасні історичні події, нерівність суспільно-громадських відносин і нарешті вічно невміруща тема кохання, покликували до життя й творчості справжніх поетів, що не здеморалізовані ще академічною схолястикою, реагували на все щиро й безпосередно. Станувши на дорозі поміж штучним, академічним віршоробством і справжньою народньою поезією, всі ті «недоучені спудеї», козаки та міщани, «бакалярі» й «пиворізи», яким стільки завдячує вертепна драма, причинилися й до розцвіту українського віршовництва. Більшість авторів цих полународніх і полуінтелігентських віршів - безіменна. Але традиція, не завжди певна, зберегла нам і кілька їхніх імен. Якійсь Марусі Чураївній приписує традиція пісню «Ой не ходи Грицю», гетьманові Мазепі приписується пісня «Бідна моя голівонько». Пісню «Їхав козак за Дунай» мав скласти козак Семен Климовський, по словам Карамзіна «учень природи, нажаль недовчений»… Далі йдуть Яків Семеринський, Захар Дзюбаревич, Лобисевич (перекладав «Буколіки» Вергіля), Ганський, кошовий Антін Головатий, священик Некрашевич та інші. Вони то й їх безіменні товариші створили цілий репертуар віршів і пісень, духовних і світських, набожних «кантів» та «компліментів блудних», що черпаючи свої сюжети й форми з народньої поезії, нерідко вертали до неї назад і збереглися до нас уже в чисто народній формі устної словесности.
Цінною антольогією духовних віршів XVII-XVIII ст. є славний почаївський «Богогласник», вперше надрукований в 1790 р., але потім кількакратно перевидаваний. В ньому збережений ледви не весь репертуар наших духовних віршів з особливо вартісним циклем різдвяних та великодних пісень, що хоч і вийшли з духовних кругів, «але своєю живістю, реалізмом і цілком світським поглядом на речі потрапили на народній смак і залюбки ширилися в народі». Тон святих розмов у цих віршах вільний, невимушений, життя й обстанова раю та пекла перелицьовані на земний і людський лад; святі лаються й радуються як і люде, що з свого боку мріють не тільки про далеке «царство небесне» але й про блище їм земне щастя, визволене від неволі й нужди тогочасного лихоліття. Олімп з «Енеїди» Котляревського живе вже у тих духовних віршах з усею свіжою і заплоднюючою силою.
Коли в офіціяльній, академічній літературі розпаношується пустоцвіт штучного й нещирого панегіризму (вистане згадати панегірики в честь Мазепи, поки він був при владі й однаково нікчемні вірші тихже авторів з, анатемою на нього за «зраду», коли вже за неї платив хто інший!) в українській, полународній вірші народжується сатира.
Одною з перших українських сатир була невиголошена сеймова промова, вложена автором в уста смоленського каштеляна Івана Мелешка. Змальовано в ній порядки в Польщі XVI ст. з підчеркненням німецьких мод та розпусти, що розпаношилися по польських дворах. Сатиричної закраски набірають деякі історичні вірші, як от - «Висипався Хміль із міха», «Глянь, обернися», «Плач України о ляхолюбцях», вірші про Палія й Мазепу, про зруйнування Січі, панщину на Україні й нарешті вірша про оселення запоріжського коша на Чорноморю, написана Антоном Головатим (1792).
Чим далі тим дуще висловлюється в тих віршах не тільки протест проти соціяльного визиску але й національного поневолення, що в «Розмові Московщини з Україною» написаній товмачем генеральної канцелярії Семеном Дівовичем (1762) доходить до зовсім ясного очеркнення дезидерату повної рівности України супроти Московщини.
Зацікавлення минулим України, що створило цілу низку козацьких літописів, позначило себе й у віршовництві, залишаючи по собі спроби віршованої історії козацтва, як от «Героїчні стихи о славних воєнних дійствіях войск запорожских» зложені якимсь черцем Іваном (1784). З історичними віршами переплітаються й сатиричні випади на тогочасну «злобу дня», - про скасування козацького ладу на Слобідщині абож про заходи «посполитих» над здобуттям дворянства «Доказательства потомственні Хама Данила Кукси» та інші. Збереглося з тих часів чимало ліричних, головнож любовних пісень і романсів, що попадаючи в співаники, поширюють плоди української поетичної музи далеко поза межі України.