Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
«Мої руки в кайданах, на шиї ярмо, на ногах заліза, ланцюг довкола стану, обоюдний меч над головою, під ногами безодня, звідусіль плач та острах та гонитва люта» - плаче українська церква, не церква, а сама Україна, устами Смотрицького.
«Народи всього світу збірайтеся й послухайте моєї мови. Довідайтеся чим я була і великим дивом дивуйтеся. Нині глум людям - була я прекрасна, мов зірниця на сході, мов місяць гарна, одиначка в неньки моєї, чиста мов голубка, людям і янголам навдивовижу».
Алеж… «породила я діток, згодувала їх і до розуму довела, а вони мене відцуралися, за сором і ганьбу мені стали…»
Такий був той «плач» Мелетія Смотрицького над горем рідної церкви й батьківщини, та як мусіла заплакати Україна, коли письменник, що так щиро й жагуче виплакав матірні болі, дуже скоро й сам «отцурався матері нещасної і став їй за сором і ганьбу»…
Охоловши з молодечого запалу й обурення, Смотрицький якийсь час працював науково («Славянская граматика»), але 1619 р., вже будучи полоцьким архиєпископом, одною рукою писав ще статті проти унії, а другою накладав з уніятами, поки в 1623 р. в книзі «Апольогія» не вирікся своєї минувшини та явно приступив до унії. Тут йому довелося станути до бою не тільки з усіми православними полємістами, але і з самим собою, лаючи останніми словами автора «Треносу» вкритого пд псевдонімом Теофіля Ортольога…
До писань, що гідно й успішно ставали на оборону «віри й нації руської» належить теж «Пересторога православним христіянам», написана в перших роках XVII ст. львівським братчиком Юрієм Рогатинцем, «Пересторога», зложена з двох частин - історичної й полємічно-публіцистичної, вийшла своїм змістом далеко поза рямці обрядового спору й підкреслювала не тільки стан занепаду українського народу, але пробувала зглибити його сутєві причини. Рогатинець вміняє це в прогріх предкам, що вони дбали тільки про церкви та манастирі, а не про школи, головнож «посполиті». Колиж нарешті народ спромігся з останнього, зорганізувався в брацтва та спільними силами двигнув шкільництво з занепаду, коли «люди вчені почали в церкві показуватися й книги друковані почали множитися», тоді прийшла унія, що знищила всю ту працю в зародку. Рогатинець виступає проти унії як проти кости незгоди кинутої в народ й закликає читачів єднатися під крилами предківської церкви.
«Пересторога» не попала в друк, але це не перешкодило її популярности й не підірвало впливу, що вона його мала на сучасників. Переконувала їх історична частина «Перестороги» а захоплювала справді літературна форма й ядерність викладу. Тимто «Пересторога» кромі своєї практичної ваги для сучасників, має ще й цінність першорядного літературного памятника.
Сам Рогатинець, цікавий як представник Львівської Руси, що не обмежувався до боротьби пером; він заступався за справи православної церкви особисто, а навіть в 1592 р. відбув публичну диспуту з виленськими єзуїтами. Про те, яке становище займав Рогатинець серед Львівської Руси свідчить лист молдавського воєводи до львівських братчиків, мовляв вони мають Красовського за Бога а Рогатинця за пророка… Один з уніятських полємістів Касіян Сакович написав був у своїй брошурі з 1620 р. що у Львові стоїть на перешкоді унії «секта рогатинців»…
Про Івана Вишенського (1550-1620), як непохитного представника українського консерватизму в усіх ділянках культурно-духового життя, ми вже згадували. Тут тільки підкреслимо його виїмкове становище на тлі тогочасної полемічної літератури й боротьби з унією взагалі.
Хоча він був до самозабуття невтомний в писанню, то з безлічі його полемічних творів, отвертих і приватних листів, попало в друк за його життя тільки «Посланіє благочестивому княжати Василію Острожському» («Книжиця» 1598) але, подібно як і іншим його сучасникам, це не шкодило популярности його писань та киданих в народ гасел. Не надто освічений, не дуже то й вишколений в діялєктиці, надолужував Вишенський ті недостачі непохитною вірою в слушність своїх думок як теж незрівняною палкістю вислову. Нехтуючи сухими трактатами, він обмежився до «посланій» тобто листів звернутих до ріжних осіб а то й зовсім не адресованих, мовляв «до всіх взагалі, в польській землі живучих».