Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Первісне населення Слобідщини було козацьке й мало оборонно-військове призначення. Зчасом набралося тут чимало селян-хліборобів, а врешті й міщан, що хоч теж займалися хліборобством, але правилися Магдебурським Правом і організувалися в цехи.
Слобідські козаки, поділені на «виборних» або «компанійців», що несли військову службу й «підпомішників», тобто бідніших, що підпомагали «виборних» грішми, харчами, ато й обозною службою, були найбільш упривілейованою, громадською верствою. Селяни або «посполиті» були вільними хліборобами, що оплачували податки в царську «казну» й могли свобідно пересолюватися з місця на місце. Дуже довго вони мали вільний доступ у ряди козацтва. Для цього вистарчало зайняти вільні військові землі й нести військову службу. Але прекрасний слобідський чорнозем приваблював слобідське населення більше до плуга, як до шаблі. Тому воно замісць на вільних, військових землях, осідало на землях козацької старшини, якій радо відробляло певні робочі повинности. Зчасом ті повинности росли й закінчилися остаточним прикріпленням селян до поміщицьких земель. Та закріпощення селян на Слобідщині ніколи не досягло того рівня особистої неволі й визиску, як на правобічній Україні та Гетьманщині. Землі було багато, вона була плодюча й посилення господарства на ній не вимагало переміни хліборобського населення в поміщицьке, робуче тягло.
Слобідські козачі полки, як підчинені безпосереднє московській владі, не то, що несли службу в обороні південнього пограниччя перед татарами, але приймали участь у походах московської армії проти гетьманів України, що воювали з Московщиною. Подібно, як козаків Гетьманщини, москалі посилали слободян на будову кріпостей на півдні і сході та каналів на півночі. Та найбільшим горем краю були татарські наскоки, що не перепинювалися до остаточного розгрому Кримського Ханату.
Всеж таки природне богацтво краю заповнювало населенню помітний добробут. Крім поширеного хліборобства цвіло на Слобідщині виноградарство, шовківництво, тютюнництво та скотарство. Не відставали й ремесла. Чугуїв славився кушнірами, Охтирка виробництвом жіночих плахт, Водолаги килимарством. Продукти слобідського промислу й хліборобства розходилися не тільки по Слобідщині, але й по Гетьманщині та Правобічній Україні, зосереджуючись на харківських та сумських ярмарках, відвідуваних купцями з Шлеська, Данцігу, Липська, Криму, Московщини, а навіть з Галичини.
Користуючись доволі широкою автономією, живучи в добробуті й відгонюючись від татар, Слобідщина витворила багато культурних цінностей, але політичної історії, так, якби не мала.
Та вже з часів Петра І почалися обмежування слобідської автономії. В 1700 р. усталено постійний «компут» слобідських козаків на 3.500-ий контингент регулярного війська. За цариці Анни повищено цей «компут» до 4.500 постійної військової служби, 22.000 виборних козаків, що не виконуючи служби, платили податок на вдержання регулярної армії та 80.000 «підпомішників», теж обложених грошевою даниною. Рівночасно підчинено слобідські полки приказам одного бригадира. Правда, в 1743 р. цю реформу слобідської козаччини скасовано, але рівночасно обтяжено Слобідщину обовязком утримування чотирьох полків московської, регулярної армії. В 1748 р. заборонено козакам міняти місце осідку й почато формацію гусарських полків з місцевого населення й нарешті в 1765 р. скасовано остаточно полковий устрій слобідського козацтва, а край перемінено на Слобідсько-Українську губернію. Замісць пятьох козацьких полків установлено пять гусарських, поповнюваних добровольцями, на яких утримання обложено податком козаків виборних та підпомішників. Всього козачого населення на Слобідщині було тоді 300.000, селян 320.000. Козацьку старшину зрівняно тоді в правах і обовязках з російським дворянством; старшинські титули замінено титулами, вживаними в московській армії. Протести проти московських реформ, хоч і були, були слабі й незорганізовані. Побажання населення всіх станів, висловлювані перед московським урядом при всяких нагодах, зправила мали радше економічний, аніж політичний характер. Вони, як висловлюється Багалій - були «сірі та бліді», головно в порівнанні з суто політичними аспіраціями Гетьманщини.
Не приймаючи майже ніякої участи в політичному життю решти України, була Слобідщина зате заодно з нею під культурним оглядом. Вже те, що на її території повстав перший на українських землях університет (1805 р.) говорить про культурний рівень Слобідщини дуже багато. До того часу київська академія була однаково близькою для Слобідщини як і для Гетьманщини. Вона теж користувалася літературною творчістю й друкарською продукцією всеї України, як однородньою, матірньою. Втіленням тих культурних звязків Слобідщини з Гетьманщиною була колегія київської академії, зразу в Білгороді, а відтак у Харкові. Вчили в ній учителі й учні київської академії, так само як і устрій та методи навчання харківської колегії були однородні з такимиж у київській академії. Григорій Сковорода був у себе дома так добре на Гетьманщині, як і на Слобідщині. На іншому місці побачимо, що оскільки «Слобідська Україна не зробила якогось важнішого вкладу в українську політичну історію, то в літопис культурно-національного розвитку й національного відродження вона вписала дуже цінні сторінки». (Д. Дорошенко).