Легенда про Сонну Балку та інші історії

Серед тих, кого залучили до полювання на моряків, був і відомий капітан Кідд. Довгий час він вважався авантюристом, таким собі неоднозначним громадянином — напівкомерсантом, напівконтрабандистом, котрий не гребував і розбоєм також. Він торгував якийсь час із піратами, виходячи в море своїм невеличким москитоподібним суденцем, віднаходячи усілякі незвичні місця, і нагадував курча матінки Кері[16] у бурю.

Цей непоказний персонаж був найнятий урядом командувати кораблем, оскільки знав усі повадки та притулки піратів, як каже стара приказка: «щоб упіймати злодія, потрібен інший злодій». Відтак Кідд вирушив із Нью-Йорка на своєму кораблі «Пригода» добре озброєний і належним чином споряджений. Він проклав свій курс на Мадейру, до Бонавісти та Мадагаскару, а потім взявся курсувати біля входу в Червоне море. Проте замість того, щоб боротися з піратами, він сам став розбишакувати, захоплювати і дружні, і ворожі кораблі, добряче збагативши команду, що складалася з маврів, хоча ними й командував англієць. Збувши награбоване, Кідд повернувся в Бостон, завантажений скарбами, з ватагою своїх товаришів на борту.

Та слава передувала пірату. Про його подвиги в океані вже знали всі. Тому й вдалися до суворих заходів щодо арешту розбійника. Але він, як кажуть, мав достатньо часу, щоб закопати більшу частину своїх скарбів. Розбійник навіть видобув шаблю з піхов, щоб захищатися під час арешту, але його здолали і кинули у в’язницю разом із кількома прибічниками. їх усіх доправили в Англію на фрегаті, де звинуватили, засудили і повісили на шибениці. Кідд помирав важко, бо мотузка, з якої зробили зашморг, луснула під вагою його тіла, і засуджений гепнувся на землю. Його повісили ще раз і цього разу вже успішно. З цього й виникла легенда про те, що його вішали двічі.

Такою в основному була історія Кідда, але вона породила безліч переказів. Оповідки про те, що він закопав після повернення незліченні скарби, що складалися із золота та коштовного каміння, збурювали мізки навіть порядних людей вздовж усього узбережжя. Ширилися чутки про цілі гори грошей, знайдені то тут, то там. Іноді в одній частині країни, іноді в іншій. Подейкували про дерева та скелі, на яких знаходили таємничі знаки, що безсумнівно вказують на місця, де ті скарби заховані; про викопані монети з арабськими написами з награбованих східних трофеїв Кідда, які звичайні люди вважали диявольськими або магічними письменами.

Хтось повідомляв про те, що здобич закопали в пустельних місцях між Плімутом і мисом Код. Багато й інших частин східного узбережжя, а також місця на Лонґ-Айленді та Саунді, були просто позолочені цими чутками та обнишпорені шукачами пригод і скарбів.

В усіх цих історіях вагому роль відігравав сам нечистий. Його намагалися задобрити церемоніями, викликали або укладали з ним угоди чи входили в спілку. Але дідько неодмінно викидав із шукачами скарбів якийсь прикрий жарт. Декому навіть вдавалося докопатися до залізної скрині, але скарб усе одно не давався до рук. То, коли копали землю, вона осипалася і знову заповнювала яму, то якийсь галас або поява примари пірата кидали їх у холодний піт і змушували втікати світ за очі. Іноді навіть дідько сам з’являвся особисто, щоб відібрати здобич у невдах. А якщо вони навідувалися в це місце наступного дня, то не знаходили й сліду своєї праці минулої ночі.