Сповідь суперниці

— Вам є на що подивитися, міледі?

Це було брутально. Ріган зашарілася.

— Я просто… ніколи не бачила такого дужого чоловіка.

Вона додала в балію духмяної води, і, не дивлячись на мене, почала намилювати шматину.

— З обличчя, сере, ви з Етельстаном дуже схожі, — неголосно заговорила вона за мить. — Щойно ви в’їхали на подвір’я і зняли шолом, мені навіть стало зле, так ви схожі. Але він завжди був таким хлопчиком, мій любий чоловік, — тихо-тихо додала вона.

Я мовчав. Сам пам’ятав, що Етельстан був слабким і хворобливим. А Ріган — міцна, здорова жінка. Чому ж вона не завагітніла від нього?

— Скільки років ви прожили з моїм братом?

— Три. І це були найкращі для мене роки.

Це казала жінка, життя якої до того минало при дворі знатних персон і, з чуток, повірниця й подруга імператриці Матильди. Отже, все це ніщо в порівнянні з життям у старому бурзі з хворим чоловіком і буркотливим свекром. І в голосі її вчувалася щирість.

Та я був циніком, і в мене зародилися певні підозри: я схожий на Етельстана, але здоровий та міцний, ще й став власником маєтку, який вона три роки вважала своїм. А у норманів існує звичай, за яким один із братів померлого повинен одружитися з його вдовою, якщо не хоче, щоб її спадок або вдовина частка пішли з сім’ї. Чи не розраховує на це Ріган? І щоб розставити все по місцях, я сказав, що заручений із кревною сестрою її колишньої пані, Бертрадою.

Я не зміг прослідкувати за реакцією жінки, оскільки Ріган якраз виливала на мене воду з цебра. Коли ж заговорила, голос її звучав майже весело, хоча й без належної пошани:

— О, ця принцеса. Всі казали, що вона неперевершена майстриня вишивати гобелени.

— 1 це все, що ви можете сказати?

— А навіщо? Не я ж одружуюся з нею.

— Але, схоже, ви не схвалюєте мого вибору?

— До чого тут моя думка? Але те, що для Армстронгів велика честь поріднитися зі своїм королем, — безперечно.

Вона насухо витерла мені голову, дала простирадло для розтирання і вийшла. Та все ж таки в мене склалося враження, ніби вона щось не договорює.

Увечері я сидів на чолі столу та смакував усі приготовані на честь мого повернення страви. Чого тут тільки не було: норфолкський копчений оселедець, форель, тушкована в білому вині з кропом і кмином, смажені коропи, ніжно-рожева лососина, пироги з устрицями із затоки Уош. Були й густі каші з сушеними фруктами, горохове пюре, мариновані гриби. І неперевершений десерт — коржики з горіхами, велика таріль печених яблук, залитих гарячим медом, усілякі коржі, печиво з цукатами. А напої — сидр, вино, пінявий темний ель, домашні настоянки з фруктів на травах.