Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Знав, що такий досвід не повториться і що це слушний момент, аби завершити гірський етап свого життя. Мав намір навчитися ходити під вітрилами і змінити середовище, тримаючись подалі від цієї купи каміння, де лише дивом уникнув загибелі.
За тиждень майор Польського Війська і новоспечений пенсіонер Анатоль Ґмітрук замість того, щоб чекати в залі відльотів на літак до країни, в якій о цій порі року є сонце, сидів у добре знайомому йому кабінеті військової адміністративної будівлі у Варшаві, а точніше — у резиденції Служби військової контррозвідки, і подумки лаявся на всі заставки. Якби не вийшов на пенсію, його б тут не було. А оскільки вийшов, то його швидко призначили до місії, настільки таємної, що з політичної точки зору діючий офіцер не міг брати в ній участі.
Привітно усміхнувся до жінки, що сиділа по той бік столу й мала очі настільки чорні, що це скидалося на результат генетичних маніпуляцій.
Протягом усього професійного життя його командирами були чоловіки, а тільки-но став цивільним, його начальницею стала жінка. З цього випливало, що життя по інший бік насправді керується іншими законами.
Це неймовірно, подумала докторка Зоф’я Лоренц, але цей чоловік має вигляд працівника податкової, із тих, хто змирився з тим, що назавжди залишиться працівником податкової. Тих, які спершу думають, що це тимчасово, що втечуть у приватний бізнес, а за п’ять років виправдовують брак розвитку тим, що стануть чесними чиновниками на боці громадян і що хтось-таки мусить служити Речі Посполитій. Через десять років уже мріють лише про підвищення в тій самій установі, а через п’ятнадцять — аби хтось урешті запропонував їм хабаря. Худорлявий чоловік, що сидів перед нею у завеликому, погано підібраному костюмі, мав вигляд людини, яка зрозуміла: що вдієш, у інших іще гірше. Мав вибачливу, лагідну посмішку, рідке біляве волосся і великий, не надто шляхетний ніс, характерний для мешканців Центральної Польщі. Не вирізнявся б абсолютно нічим, якби не відстовбурчені маленькі вуха, які робили його, може, й не гарним, але якось по-зухвалому привабливим.
А може, тільки вона так думала? Може, ніколи не звернула б уваги на чоловіка з відстовбурченими вухами, якби Ґаґатек не переконував її протягом двох годин, що Анатоль Ґмітрук для її команди просто конче необхідний. І що він ніякий не солдафон з пальцем на спусковому гачку, який перетворить тактичну операцію на пригодницький фільм. По-перше, він висококласний спеціаліст розвідки і провів роки у закордонних місіях. Знає союзника і його методи діяльності, і це знання у вирішальні моменти може бути безцінним. По-друге, вони потребують когось, хто — висловився за допомогою евфемізму — зможе впоратися з чимось серйознішим, ніж степлер. А по-третє, і тут Ґаґатек зробив паузу і змовницьки нахилився в її бік, а вона подумала, що всі ці чоловіки з військовими званнями напевно не мають клепки в голові, а по-третє, це він — той самий Таємний Покровитель з Каспрового.
Загалом це справило на неї враження. Протягом двох місяців катастрофа на Каспровому, що стала причиною смерті двох людей і вразила все суспільство тим, що стала першим справжнім терористичним актом у Польщі, була в заголовках усіх газет. І разом з нею Таємний Покровитель. Чоловік, який з’явився нізвідки, як Бетмен, і врятував життя всіх людей у вагончику, після чого зник. А єдине, чим влада почастувала своїх громадян, була лаконічна інформація, що це був офіцер однієї з державних інституцій, що займаються безпекою громадян Речі Посполитої, «який побажав залишитись анонімним».
Звісно, що він став героєм у суспільній уяві, з’явилися навіть кухлі та сорочки з біло-червоним прапором і абревіатурою ОПЗА. Як в Америці.
Уся Польща говорила про ці події, вона теж захоплювалася Покровителем і уявляла його подібним до Брюса Вілліса, який у знаменитій майці сидить верхи на тросах канатної дороги, червоним ножиком знешкоджує заряд і тихенько насвистує американську мелодію з «Міцного горішка»: When Johnny comes marching home again, hurrah! hurrah!
Що ж, Брюс, тобто Ґмітрук, не виглядав як працівник податкової з відстовбурченими вухами. Та коли Ґаґатек їй сказав, що Покровитель може бути в її команді, не залишилася байдужою до сили міфу. І тепер хотіла поділитися з ним усіма цими думками, а потім вирішила, що не варто захоплюватися тим, хто має бути її — підлеглим. Радше підпорядкованим, виправилася подумки, бо ця кампанія мала більше спільного з військовою операцією.
— Зачекаємо на решту, зараз мають з’явитися, — холодно запропонувала докторка Зоф’я Лоренц Анатолю Ґмітруку, не спускаючи з нього чорних очей, що, як завжди, не виражали жодних емоцій.