Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Професор Даґоберт Фрей уже мав камінь на шиї й опускався на дно річки, однак, попри це, намагався махати руками.
— Не поводьтеся як аматор. Один такий вибрик, і ви втратите весь авторитет у галузі.
Бознанський щиро засміявся.
— Не поводьтеся як аматор. Допоки матиму добрий товар, жоден вибрик мені не зашкодить.
Авто, яке професор Даґоберт Фрей — нині багатший на одне євро — прийняв за старого «японця», мчало автострадою номер 12 у напрямку кордону з Польщею. Спереду сиділи Кароль Бознанський і надзвичайно задоволений віце-голова ПКН «Орлен» Єжи Маєвський; позаду, у спеціальній скриньці, пристебнутій ремінцями до заднього сидіння, схована під пухирчастою плівкою і пінопластом, подорожувала спокуслива красуня з пишними кучерями й семітськими рисами. Напевно шкодувала, що не може виглянути у вікно й оцінити, як сильно змінився світ від 1884 року.
Кароль стягнув з руки годинника й подав Маєвському.
— Можете кинути це в бардачок? — запитав, розтираючи зап’ясток; терпіти не міг ходити з годинником на руці.
— Це справжній «Аудемарс»?
— Так, мистецтво — це не політика, де можна красуватися у позиченому. Стиль має значення.
Маєвський відчинив бардачок, з якого повисипалися якісь диски, викрутки й обгортки від м’ятних цукерок. Трохи покопирсався.
— Немає коробочки, — сказав.
— Я знаю, що немає, запхніть його кудись.
— Але… але ж це справжній «Аудемарс».
Кароль так промовисто глянув на Маєвського, що той без подальших зволікань поклав годинника в бардачок, хоча при цьому мав такий вираз обличчя, ніби мусив втопити яйце Фаберже у гної.
Проминули табличку, яка інформувала, що в’їжджають на територію Речі Посполитої. Перебування на батьківщині почали з правопорушення. Стрілка спідометра твердо зупинилася на ста вісімдесяти, хоча від мосту над Одером на автостраді не повинні були перевищувати швидкість сто тридцять кілометрів на годину.
— Хочете трохи перекусити? — запитав Кароль. — Знаю гарне місце за Тожимом.
— Ви ще питаєте. Беззастережно погоджуюсь на будь-яке місце, яке ви порекомендуєте. Це прозвучить дивно, але я ще ніколи не зустрічав людини такого, як би це сказати, класу. От справді.
Кароль із вдячністю кивнув головою.
— Яка там кухня?
— Міжнародна.
За три чверті години, закутані в пальта, шапки й шарфи, сиділи на дерев’яній колоді на галявині над Лаговським озером, подекуди скутим кригою, а сріблясте авто стояло на лісовій просіці на тлі засніжених ялинок і в цій обстановці виглядало наче з рекламного каталогу.
— Кави? — спитав Кароль, простягаючи термос рум’яному від морозу віце-голові.
— Авжеж. Курка ще є?
— Одну мить, перевірю. — Кароль зазирнув до пластикового кошика для пікніків, але алюмінієва фольга, у якій лежали шматки смаженого курчати, була порожня. — Немає, можу запропонувати мисливські ковбаски або зварені на твердо яйця.
— О, тоді попрошу ковбаски й помідор. Де ви купили такі чудові помідори? Смачні, наче їм усередину вприснули підсилювач смаку.
— Виростив сам у своєму господарстві під Мщоновим. Гектар фруктового саду, одна теплиця. Небагато, але на власні потреби вистачає, щоб не їсти того, що в магазинах із натяжкою називають їжею. Коли мене немає, там господарюють дядько з тіткою.
Кароль посипав перцем зварене на твердо яйце (від власних щасливих курочок, до речі) і заходився їсти. Вдавав, що не помічає погляду віце-голови, який вдивлявся в нього з відкритим ротом і який на цій галявині в костюмі, лакових черевиках, шитих на замовлення, і в непристойно дорогому кашеміровому пальті, зі шматком надкушеного помідора в одній руці і мисливською ковбаскою, що вигиналася на вітрі, як тростина, — в другій, мав досить кумедний вигляд.
Позаду розляглося озеро, вузьке й довге, а ще виднівся ліс із червоною вежею замку госпітальєрів, що здіймалася над деревами. Кароль задивився на засніжений краєвид, скупаний в останніх променях сонця, і подумав, що майже зовсім не знає любушської землі, такої, виявляється, прекрасної. Людина їздить по всьому світі, думає, що пізнає нові місця, а насправді часом прокидається і не уявляє, де вона є; усі люксові готелі схожі між собою як дві краплі води, що однаково смердять кондиціонерами. Чи то Дубай, чи то Ванкувер, чи Гонолулу. А за два воєводства далі, будь ласка, такі неймовірні місця. Мати якось нещодавно запитала його, чи він справді чогось шукає, чи просто тікає від усього як божевільний. І чи, на відміну від неї, має докази існування реінкарнації, і тому вирішив розтринькати одне життя і лише в наступному взятися до роботи.