Безцінний

Що ж, мала вигляд як доросла версія Роні з класичних ілюстрацій Ілон Вікланд[19].

— Ти справді намалювала це за один день? Як це в тебе вийшло? — Ґмітрук розкручував тему крадіжки, за яку шведка потрапила до польської в’язниці.

Ліза запитально подивилася на Лоренц.

— Що ж, це не таємниця, що ми перебуваємо по різні боки барикади, — відповіла докторка Зоф’я. — І мене не захоплюють мальовничі байки про винесення з бідних і частково знищених польських музеїв найцінніших експонатів. Щиро сподіваюся, що всі злодюжки з липкими рученятами врешті опиняться в Ґрудзьондзі, і то на довгі роки. Але зараз мені важливо, щоб ми швидко й надійно зробили те, що маємо зробити. Це зрозуміло?

Ліза сприйняла ці слова як дозвіл.

— Щодня я йшла до музею як різна я, вкумарюєш? Увечері дивилася попкарів[20], усі попкарі щодня зникають десять хвилин до кінця робочого дня, щоб вийти додому. Жодного попкаря нема, а це єдина безпека в музеї. Потім писала факс до директора на фальшивий папір з університет в Уппсалі, що я доктор мистецького знавства і роблю копії акварелями для наукової праці. Вкумарюєш?

Ґмітрук кивнув головою. А Лоренц подумала, що в чому-чому, а в «мистецькому знавстві» Ліза вільно могла мати докторський ступінь.

— Ну, додала фото свого фізії, і він погодився. Цілий день сиділа в музеї і робила копії, але акрилами. Попкарі йшли й навіть дивувалися, яка це офігенна хрінь. Потім попрощалися, я теж. В десять хвилин вийняла мій Клод Моне, — вона справді сказала «мій», голос у неї тоді потеплішав, наче говорила про коханця; — і вклала в раму своя копія. І пішла геть.

Лоренц мала надію, що шведка не розвиватиме далі делікатну тему про те, як у наступні два тижні ані працівники музею, ані відвідувачі, ані керівництво не зорієнтувалися, що в рамі висить невдала копія, у приморському краєвиді сяк-так збігалися тільки обриси пляжу й бляклі кольори. Хтозна, як довго б іще висів там причеплений на двосторонній скотч шматок картону, можливо, довгі роки аж до наступної ревізії, якби не випадок.

У Ґданську пограбували Лізин Сааб, а оскільки в автомобілі було трохи арт-деко з ґданських антикварних крамниць, злодії вирішили, що це старожитності, і замість віднести до звичайного перекупника, принесли їх до «чорного» антиквара. Незважаючи на те, що він був «чорним», антиквар, щойно побачивши вирізаного з рами Моне, злякався великих проблем і зателефонував до поліції як чесний громадянин, якому підкинули підозрілий товар. Уранці до кімнати в люксовому готелі «Голландський Дім» замість обслуги зі сніданком постукав слідчий поліції із заспаною перекладачкою.