Першому гравцеві приготуватися
- Автор: Клайн Эрнест
- Серия: Першому гравцеві приготуватися #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 9789669484826
- Переводчик: Зоряна Крижанович
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Першому гравцеві приготуватися». Краткое содержание книги:
А що, як у Лімерику йшлось про те, що гробницю заховано прямо тут, на Людусі? На тій самій планеті, де я ловлю ґав уже останні п’ять років?
Тоді я згадав, що ludus це також латинське слово, що означає «школа». Я відкрив словник, щоб перевірити визначення, і виявив, що слово має більше ніж одне значення. Ludus означає «школа», але також може означати «спорт» або «гра».
Гра.
Я впав з розкладного стільця і з глухим стукотом приземлився на підлогу сховку. Консоль ОАЗи відстежила цей рух і спробувала кинути мого аватара на підлогу в класі латинської, але програмне забезпечення класу обмежувало рухи, тому на дисплеї з’явилось попередження: «БУДЬ ЛАСКА, ЗАЛИШАЙТЕСЯ НА МІСЦІ ПІД ЧАС УРОКУ!»
Я сказав собі не надто радіти. Я міг наробити поспішних висновків. Існували сотні приватних шкіл та університетів на інших планетах всередині ОАЗи. Лімерик міг посилатись на одну з них. Але я так не думав. Людус мав більше сенсу. Галлідей пожертвував мільярди, щоб фінансувати створення шкілької системи ОАЗи, щоб продемонструвати величезний потенціал ОАЗи як освітнього інструменту. І перед смертю Галлідей створив фонд, щоб упевнитись, що система шкіл ОАЗи завжди матиме гроші, необхідні для функціонування. Навчальний фонд Галлідея також забезпечував бідних дітей по всьому світу безкоштовним обладнанням та доступом до Інтернету, щоб вони мали змогу відвідувати школу в ОАЗі.
Саме програмісти «GSS» спроектували та побудували Людус та всі школи на планеті. Тож було цілком можливо, що саме Галлідей дав планеті назву. І він також мав би доступ до вихідного коду планети, якби хотів тут щось сховати.
Усвідомлення продовжували вибухати в моєму мозку одне за одним наче атомні бомби.
Згідно з оригінальним модулем «D&D», вхід до гробниці був захований поблизу «низького плосковерхого пагорба, приблизно двісті ярдів завширшки та триста ярдів завдовжки». Вершину пагорба покривали великі чорні камені, розташовані так, що коли дивитись з великої висоти, вони нагадували впадини очей, отвір носа та зуби людського черепа.
Але якщо такий пагорб був захований на Людусі, хіба хтось на нього вже би не натрапив?
Можливо й ні. На Людусі були сотні великих лісів, розкиданих по всій поверхні, на широких ділянках порожньої землі, що пролягала між тисячами шкільних кампусів. Деякі з цих лісів були колосальними, охоплювали десятки квадратних миль. Більшість учнів ніколи туди не ступала, тому що там не було нічого цікавого. Як і поля, річки та озера, ліси на Людусі були просто згенерованими комп’ютером ландшафтами, розміщеними там, щоб заповнити порожній простір.
Звичайно, за час тривалого перебування мого аватара на Людусі, я від нудьги дослідив кілька лісів у межах пішої прогулянки від школи. Але вони містили лише тисячі випадково згенерованих дерев та зрідка пташок, кроликів чи білочок. (За вбивство цих крихітних істот не давали досвіду. Я перевіряв.)
Тому цілком можливо, що в одній з великих, незвіданих лісосмуг на Людусі заховався невеликий вкритий камінням пагорб, що нагадував людський череп.
Я спробував вивести мапу Людуса на екран, але не зміг. Система не дозволила, бо все ще тривав урок. Лазівка, яку я використовував для доступу до онлайн-бібліотеки школи, не працювала з програмою мап ОАЗи.
— От лайно! — вирвалося у відчаї.
Програма керування класом відфільтрувала фразу, тож ні міс Ренк, ні мої однокласники цього не почули. Але на екрані з’явилось ще одне попередження: «НЕЦЕНЗУРНА ЛЕКСИКА — ПОРУШЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ!»
Я подивився час на екрані. До кінця навчального дня залишилось рівно сімнадцять хвилин і двадцять секунд. Я сидів, зціпивши зуби і відраховуючи кожну секунду, поки мій мозок далі шалено працював.
Людус був непримітною планетою у Секторі-1. Тут не мало бути нічого крім шкіл, тож це було останнє місце, де мисливець став би шукати Мідний ключ. Це було точно останнє місце, де я став би шукати, і це тільки доводило, що тут було ідеальне місце сховку. Але чому Галлідей вирішив заховати Мідний ключ тут? Хіба що…
Він хотів, щоб його знайшов учень.
Я все ще не оговтався від наслідків цієї думки, коли нарешті продзвенів дзвінок. Решта учнів навколо мене почали виходити з кімнати або зникати з місць. Аватар міс Ренк також зник, і вже за секунду я залишився в класі сам.
Я відкрив на екрані мапу Людуса. Вона зависла переді мною у вигляді тривимірного глобуса, і я покрутив його рукою. За стандартами ОАЗи Людус був відносно невеликою планетою, близько третини розміру Місяця, з довжиною екватора рівно в одну тисячу кілометрів. Поверхню покривав один суцільний континент. Тут не було океанів, всього лиш кілька десятків великих озер, розкиданих то тут, то там. Оскільки планети ОАЗи не були справжніми, вони не повинні були підкорятись законам природи. На Людусі постійно був день, незалежно від вашого місця розташування, а небо завжди було ідеально безхмарним. Нерухоме сонце над головою було нічим іншим, як віртуальним джерелом світла, запрограмованим в уявному небі.