Окопні історії: фронтовий щоденник
- Автор: Степаненко Дмитро
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-558-3
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Окопні історії: фронтовий щоденник». Краткое содержание книги:
— А що це вас так затягують? — зацікавився Орлик.
— Та майор у нас такий… зараза.
— Передайте майору, що якщо він постійно поперед строю ходитиме, його дуже швидко снайпер завалить. Снайпери люблять командирів, — киває Орлик на мою Свєту. — Правда, Démon?
— Правда. Що сєпарських, що своїх.
Більше строєм не ходили, як обрізало. Мабуть, передали майору. Не сам же він додумався!
Непрушний блокпост
На одному блокпості ще на початку конфлікту місцеві сєпари принесли воякам випити і закусити. Пили разом, а коли наші аватари позасинали, їх розстріляли і забрали зброю. Були версії, що у випивку підсипали снодійне. Після цього випадку місцевим не довіряли. Коли на блокпост приносили борщ чи ще якусь їжу, її брали, посміхалися, дякували і… виливали. Краще не ризикувати.
Після того випадку минув майже рік. На КПП блокпоста чергував хлопчина, який полюбляв гратися гранатою. І от йому один дід приніс банку меду. Дід пішов, а через пів години щось вибухнуло. Боєць загинув, ще кілька отримали поранення. Слідчі казали, що дід у мед запхав якусь вибухівку, і це теракт.
Неуважний дорівнює неживий.
Але в кишенях загиблого не знайшли улюблену гранату.
Необережний теж дорівнює неживий.
Звичка
На артилерійських бліндажах двері відчиняються досередини. Коли по бойовій тривозі артилеристи вибігають надвір, крайній повністю відкриває двері й підпирає їх ящиком. Якщо цього не зробити і двері зачиняться, вибухова хвиля розіб’є їх або виверне разом з одвірками.
Морський прибув днями охороняти Ліру. Кілька разів вистрілив із гаубиці. Спробував зняти роботу артилеристів, але перепад тиску під час пострілу виводив із ладу усі телефони, обладнані відеокамерами.
«Так можна і контузію отримати», — подумав Морський і подався в бліндаж. Під землею гепало трохи тихіше, але достатньо, щоб трусилися стіни й земля під ногами. На нарах спав Кардан.
«Міцні нерви», — відмітив Морський, нагрів чаю, перекусив і заходився чекати завершення стрілянини. Кардан поворушився уві сні, підвівся і розплющив очі.
— Щось холодно у нас… А де хлопці?
— Стріляють. Хіба не чути?
— Точно! Я ж дивлюся, що двері навстіж…
* * *
Через тиждень Морський спав після зміни. Прокинувся, вийшов надвір й отетеріло витріщився на яму просто перед входом у бліндаж.
— А це що таке?
— То нас «Гради» накрили.
– І я все проспав? — не міг повірити засмучений земляк.
— Не хотіли будити. Та ти не переживай, там не було на що дивитись.
Христос воскрес!
Великдень. Бабця на сільській вулиці вітає усіх зустрічних:
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес! — уся група привіталася, а кулеметник трохи відстав.
— Христос воскрес!
Вояка морщить лоба й після паузи видає:
— Царство небесне!
Бабця (непомітно) хрестить у спину:
— Свят, свят, свят!
Полювання на козулю
Козуль чекали. Лише стадо вискочило із зеленки, чотири кулі прошили першу. П’ятеро мисливців потім дружно розказували, як усе було чудово, хоча хтось із них таки не влучив.
М’ясо якраз маринувалося, коли з поста прийшов Фотограф. Ну і який це досвідчений мисливець спокійно їстиме здобич дилетантів-новачків? Особливо, якщо ціле стадо потенційної здобичі десь собі спокійненько пасеться. Та ще й сердитий, що пропустив полювання.
— Піду прогуляюся, — буркнув, закинув за спину автомат і пішов.
До заходу сонця залишалося дві години…
Перша партія шашлику вже досмажувалася, на запах сходилися сапери і медики, галас із кожною хвилиною наростав, і телефонний дзвінок почули не відразу.
— Алло! Та тихіше ж ви! А ну ще раз… Повтори ВЕЛИКИМИ БУКВАМИ!.. Мужики, Фотограф загубився! Просить, щоб його знайшли.
Ну от, маєш. Жили — не тужили, а тут дилема: з одного боку, треба товариша виручати, а з іншого — сам винен. Та й шашлик не чекатиме… Бажано врегулювати ситуацію дистанційно.
— Фотограф, а ти куди йшов взагалі?
— До Клебан-Бика (величезний ставок у заповіднику), там ярочки, кущі, лісосмуги. Не помітив, з якого боку від мене сонце сіло.
— А що зараз навколо?
— Одні дерева.
— Так вилазь, гальмо, на дерево, і роздивись навкруги.
— Підходящого немає, всі якісь тонкі, до вершини все одно не долізу.
Таки правда, Фотограф метр завширшки у плечах і 120 кг живої ваги, такому лише по гілках стрибати…