На дикому Заході
- Автор: Герстекер Фридрих
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «На дикому Заході». Краткое содержание книги:
«На дикому Заході» — повість про перших європейських поселенців у штаті Арканзас на американському материку. Невеличкими острівцями розкидалися їхні селища по берегах річок. Фермерам-переселенцям не дає спокою банда грабіжників і вбивць, що діє в околиці. Очолює її місцевий проповідник, що з міною святого «доносить до пастви слово боже», а насправді у вільний від молитов час творить своє чорне діло. Письменник цікаво розповідає, як фермери згуртовуються на свій захист і врешті перемагають злочинців.
Повість Ф. Герштекера перекладено кількома європейськими мовами.
За хвилину човни й коні розтанули в темряві.
ІНДІЯНКА ВИКРИВАЄ ПРОПОВІДНИКА. КОНОКРАДАМ ЩАСТИТЬ
— Де Асоваум? — тихо, але твердо спитав проповідник, коли зостався сам з молодою індіянкою.
Вона стояла й плакала.
— Де Асоваум? — удруге спитав він і схопив її за руку.
Індіянка вирвала руку й відсахнулась назад, наче до неї доторкнулася змія.
— Геть! Твій подих отруйний, дотик смертельний, а язик облудний. Твій бог брехливий, а то б він давно послав на тебе блискавку, щоб спопелити тебе, проклятого. Геть!
— Де Асоваум? — знову спитав проповідник хрипким голосом.
— О, якби він був тут, щоб покарати тебе! — палко мовила індіянка. — О, ти ще не бачив Асоваума в його бойовій красі! — гордо мовила вона, помітивши зневажливу посмішку проповідникову. — Ти ще не бачив, як він кидає томагавка, що влучає, мов блискавка, як з його вуст зривається бойовий поклик, як палають його очі, обіцяючи смерть ворогам! Але він прийде, він повернеться.
— Коли? Коли? — швидко спитав проповідник, і рука його злякано сіпнулася.
— Коли? — індіянка переможно засміялася. — Коли? Швидше, ніж тобі хочеться. Перш ніж сонце двічі встане на сході, він буде тут, і горе тобі, якщо ваші стежки схрестяться.
— А де він зараз?
— Де він зараз? Він повернеться не сам — з ним буде дужа рука, що вб'є того, хто його образив.
— Ага! — Раусона пойняла диявольська радість. — Значить, він пішов привести собі товариша! Я так і думав. Добре! Тоді ти моя, і ні бог ні чорт не вирвуть тебе в мене.
— Геть! — злякано крикнула індіянка, відсахуючись від нього, і кинулась до халупи. — Геть, дияволе!
— Ти моя! — дико зареготав Раусон. — І я вже подбаю, щоб твій язик ні про що не бовкнув.
— То хай же дасть мені силу Маніту мого народу, до якого я від цієї хвилини знову вертаюся, — крикнула Алапага й схопила томагавк, що висів їй при боці. — Умри, нещасний!
Раусон злякано поточився назад.
Алапага підскочила до свого ворога, і був би йому край, якби вона не спіткнулася об зірвані з завісів двері й не впала. Ту ж мить Раусон схопив її за шию.
— Якщо Раусон не заткне їй рота, — невдоволено пробурмотів Котон, — то накличе когось на свою або на нашу голову.
— Коли б він швидше вже вийшов, — сказав Вестон теж сердито.
Вони замовкли, дослухаючись. Серед тихої ночі знову почувся пронизливий крик.
— А чи він її не вб'є? — спитав Вестон і здригнувся.
— Дурню, — буркнув Котон. — Хочете засунути свою власну шию в петлю? Маєте охоту, щоб вас регулятори повісили десь на дубі? Раусон зробить усе, що треба. Якщо йому не доведеться пролити крові, тим краще. Я сам не дуже полюбляю таке. Однак коли інакше не можна буде…
— О, тільки не це, — злякано мовив Вестон. — Я ввійшов з вами в спілку красти коней. То не злочин. Але крові я не хочу мати на своєму сумлінні. А це ж іще й жінка.
— Жінка ще небезпечніша, — заперечив Котон. — Принаймні там, де треба мовчати. Але не бійтесь! Раусон усе владнає. Пильнуйте коней. Вони відчувають дно і хочуть на берег. От чорт, он там у намулі відбилося копито. Будьте обережні, Вестоне. Ми не знаємо, хто ще йтиме по нашому сліду.
— А хай їм усім трясця в печінки! — сердито сказав Вестон. — Чого той Раусон так бариться? Коні не хочуть стояти, а я вже не вдержу їх. Мені руки геть затерпли.
— Он те місце, де він має до нас прилучитися, — мовив Котон. — Бачите, де коріння стирчить з води?
— Там, біля коріння, хтось стоїть, — прошепотів Вестон.
Ту мить Раусон крикнув пугачем, зіскочив з каменя, на якому стояв, і побрів по мілкому до човнів.
— Ось вам харч, — сказав він хрипким голосом і кинув у човен пучок порізаного на стяжки копченого м'яса. — Дичина — кращої не треба.
— Ну як там індіянка? — спитав Вестон.
— Уже замовкла, — коротко відповів Раусон.
— Замовкла? Ви не заподіяли їй лиха?
— Не балакайте дурниць! Дбайте про свої власні справи. А до моїх зась. Давайте мені коней, а самі сядете трохи до весел. Тут буде глибоко, і ми попливемо швидше.
— А далеко ще до того місця, де ми причалимо? — спитав Котон.
— Три милі, а може, трохи більше.
— А ви доки плистимете з нами?
— Ще милі зо дві. Вестоне, потримайте-но ще хвильку коней. Котоне, ви не маєте якоїсь старої хустки абощо?
— Маю, на шиї.
— Перев'яжіть мені руку, ось тут угорі.
— Добре, але ж вам треба скинути куртку. Ой, човен хитається. Небезпечно. Ще перекинемось.
— Тоді я почекаю, поки випливемо на мілке, і стану у воду.