"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Найбільше думав капітан про вбивство жінки під Краковом. Це була єдина справа, яку пощастило розкрити. Через вісім годин після вбивства злочинця спіймали із зброєю в руках. То був молодий, але вже відомий міліції краківський бандит Фльорек. Проте в першу ж ніч після свого арешту він покінчив самогубством, прийнявши з кавою ціанистий калій. Капітан аж вилаявся, коли довідався, що хорунжий Рак, який вів слідство, одразу ж не допитав убивці, вирішивши відкласти це на другий день. Фльорек забрав з собою в могилу і таємницю злочину.
Завірюха перегортав пожовклі документи і сердито думав про те, що от ледве пощастило схопити якусь слабеньку ниточку, а вона вже й лопнула. “А того Рака я б понизив у званні до рядового”. Звичайно, капітан не мав рації — якби Фльорека й допитали, то навряд, чи він одразу ж “розколовся”, особливо коли зважити, що злочинець був готовий на все.
Ще раз прочитав рапорт про самогубство Фльорека: “Прийняв велику дозу ціанистого калію, розчинивши його в каві, яку, відповідно до правил внутрішнього розпорядку, одержав на вечерю. Викликаний негайно лікар констатував смерть”. “Ну, добре, пане Рак, знову обурився Завірюха, — а де ж Фльорек узяв той ціанистий калій, де він його ховав? Невже ви навіть не обшукали його? Ні, ось акт обшуку: “У арештованого знайдено: гаманець шкіряний, коричневий, у якому було 364 злотих і банкнот, 10 доларів, пістолет “Веста” № 125673, запасну обойму з патронами калібру 7,65, рукавички шкіряні, коричневі № 8, паспорт серії ВЦА № 201695 на ім’я Зигмунда Фльорека”…
— Ну, добре, що хоч обшукав його! — полегшено зітхнув капітан, переглядаючи далі список дрібних речей, знайдених у вбивці. І ось, нарешті, останнє речення: “Крім того, в маленькій кишені піджака знайдено три нові годинники, швейцарські, на каменях”.
— Ні, це неможливо, — вигукнув Завірюха. Та маленькі чорні букви друкарської машинки чітко говорили: “три нові годинники марки Дельбана”… І коли капітан знову глянув на карту, червоні кружальця вже здавалися йому не випадково розкиданими плямами, а кільцями одного ланцюга. От якби той Рак не був таким йолопом! Адже у мене майже такий самий ланцюг фактів: листи Рема, годинники, знайдені у Чорної Ручки, ювелірний магазин, у якому Чорна Ручка “обрізав за собою хвіст”, і анонімка, написана, мабуть, з Бюро імпорту точних приладів. Все треба продумати, ретельно перевірити… А проте ланцюг вимальовувався. Правда, багато кілець у ньому було ще в тумані.
“Але якщо все це так, — подумав раптом капітан, — то справжня робота ще попереду, а вбивство Ремів стане початком розкриття великої афери”… Він уже не міг всидіти. Підвівся з стільця, почав ходити по кімнаті — неспокійний і збуджений.
У двері постукали.
— Заходьте! — гукнув Завірюха, зупиняючись біля письмового столу, на якому лежала велика карта Польщі. До кабінету ввійшов Недєльський, і, тільки глянувши на нього, капітан зрозумів, що сержант приніс недобрі вісті.
— Що сталося? — спитав Завірюха.
— Кінець, — зітхнув Недєльський. — Експертиза встановила, що анонімка надрукована не в Бюро імпорту. Шрифт жодної з їхніх машинок не підходить. — І він подивився на капітана так, наче сам був винен у тому, що експертиза не справдила їхніх сподівань.
Завірюха похитав головою.
— Ну от один ланцюг уже розпався… Недєльський, намагаючись відгадати, про який “ланцюг” каже капітан, мовив заспокійливо:
— Може, ще не так погано, лопнуло щонайбільше одне кільце.
Завірюха вдячно поплескав його по плечу:
— Маєте рацію, одне кільце. Але бачите, колего, жоден ланцюг в цілому не міцніший, ніж найслабше з його кілець.
— У справі Фльорека для мене є багато психологічних неясностей, — говорив увечері того самого дня професор Верхар, заварюючи незамінну каву.
— Якби тільки психологічних, то це ще півбіди, — знизав плечима Завірюха. — Вся справа складається поки що з самих неясностей.
— Не треба нехтувати психологією, друже, — заперечив Верхар. — Дуже часто з’ясування якогось психологічного моменту проливає світло на техніку та причини злочину, на особу злочинця.
— Не агітуй мене за свою психологію, — зауважив капітан, добре знаючи приятеля і його пристрасть до психології. — Я й так шаную її. Найкращий доказ — це те, що я тобі розповів про самогубство Фльорека.
— От-от, саме це самогубство я й маю на увазі. Мені здається, що воно тимчасово мусить бути для тебе навіть важливішим за ті годинники, які знайдено у злочинця.
— Чому?
— Бачиш, годинники тільки підтверджують певний хід думок, а самогубство може просунути тебе вперед.