"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— Я візьму для вас санкцію від прокурора, — погрожував без переконання Завірюха.
— Насмілюсь припускати, що в Народній Польщі немає такого прокурора, який дав би вам санкцію на арешт ні в чому невинної людини, — поблажливо усміхався Чорна Ручка, немовби цією зухвалою посмішкою хотів сказати капітанові: “І кого ти лякаєш прокурором? Мене? Того, хто весь карний кодекс вивчив на власній шкурі?”
— А ці годинники? — показав рукою Завірюха.
— Годинники? — ввічливо перепитав Чорна Ручка. — Я вже мав приємність сказати вам, що вони не мої. Напевне, я помилково обміняв портфель в електричці, мені прикро, що через мою неуважність хтось зазнав втрати. Сподіваюся, що пан капітан відшукає власника, правда?
— Ви могли б вигадати який-небудь новий анекдот, а то завжди ця заміна портфелів у поїзді.
— Навіщо ж вигадувати? — знизав плечима Чорна Ручка. — Спробуйте довести, що цього не було. А я кажу, що саме так було, — додав поспішно, бачачи, що капітан записує його відповідь.
Деякий час Завірюха дивився на Чорну Ручку, який сидів чемно, з послужливою міною, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що він щиро прагне допомогти офіцерові в його важкій праці, а своє перебування в цій кімнаті вважає за трагічне непорозуміння.
— Чому ви покинули роботу в готелі якраз у понеділок, на другий день після вбивства Рема?
— Якби знаття, що його там уб’ють і мені буде стільки клопоту, то я покинув би її ще в п’ятницю. Така важка праця за вісімсот злотих у місяць — це не на мої сили, пане комісар.
— Але ви навіть не прийшли одержати чотириста злотих, які вам належали. А кажете, що вам потрібні були гроші! Чотириста злотих на дорозі не валяються.
Чорна Ручка зневажливо скривився.
— З тих грошей стільки користі, пане капітан, як козла молока. А йти, щоб кадровик почав мучити своїми умовляннями не кидати роботу, що так робити не можна і всяке таке інше…
— Ну, ну, не замилюйте мені очі. Яка невинність! А чому в готелі записалися під фальшивим прізвищем, дали фальшиву адресу? Може, для того, щоб вас кадровик не відвідав?
Чорна Ручка збентежено посміхнувся:
— Пане комісар, скажу як на сповіді. Ви самі знаєте, що я не завжди був у згоді з карним кодексом. Тягнеться дещо за мною. Колись я трохи провинився, одсидів, але хвіст завжди якийсь лишається. О, нічого особливого, але на всякий випадок я вважаю за краще візитних карточок на кожному кроці не залишати…
В цю мить задзвонив телефон. Завірюха взяв трубку, вислухав щось, потім, не змінюючи виразу обличчя, повернувся до затриманого, який з невинною міною колупається у підошві свого тапочка.
— Послухайте, що я вам скажу, Чорна Ручко. У нас і дані про те, що Рем не застрілився і своєї дружини він не вбивав.
— Мені дуже приємно, пане комісар, але яке я маю до цього відношення? — здивувався Чорна Ручка, граючи, як поганий актор.
— Є докази, що ви брали участь у цій справі! — грізно промовив капітан.
Чорна Ручка знову зацмокав, — це, напевно, був його улюблений спосіб виражати своє невдоволення.
— Ай, ай, ай, пане комісар! Як так можна? Робити мені такі закиди, та ще годі, коли я нарешті вирішив стати на той, як він зветься, — на шлях доброчесності! А, вибачайте, пане комісар, які докази ви маєте щодо мене?
Завірюха не відповів, бо ніяких доказів у нього не було. Але коли капітан висловив свою підозру щодо причин смерті Ремів, на обличчі Чорної Ручки сталася якась зовсім незначна, а все-таки помітна зміна. І хоч алое його звучав так само впевнено і насмішкувато, капітанові здалося, що бандит вражений тим, що почув, а роки роботи в міліції у Завірюхи виробилась якась надчутливість до тих майже невловимих змін, які відбуваються в поведінці підозрілої особи. Офіцери, що займаються кримінальними справами, між собою називають це “відчуттям” або “інтуїцією”, хоч напевно секрет тут у конкретній підсвідомій реєстрації різних спостережень, які в сумі й дають певний сигнал-застереження. Тепер Завірюха був певен, що Чорна Ручка багато чого знає про смерть Августа і Вільгельміни Рем, але доки не буде незаперечних доказів, з цього досвідченого злочинця нічого не витягнеш. Зрештою капітан не це мав на увазі, провадячи слідство. Він і раніше не обманював себе думкою про те, що Чорна Ручка “розколеться” перед його голослівними закидами. Але це була єдина нитка, яку Завірюха тримав у руках, єдиний провід, через який він міг викликати тривогу і паніку серед злочинців. Стривожена банда почне діяти, затирати сліди, і тоді натрапити на неї буде значно легше, ніж тепер, коли вона причаїлась. Уже п’ятнадцять хвилин три оперативні працівники уважно слухають допит і вивчають Чорну Ручку через замасковані отвори в стіні кабінету, ретельно запам’ятовують усі його риси.